*Місце: Кімната, день.*
Сонце ллється крізь вікно, але хата холодна, тінь стоїть у кутку, її очі — його очі. Назар тримає ніж, його руки трусяться, голос хрипкий: "Ти не я!" Тінь шепоче: "Ти мій назавжди," — її руки гладять його спину, гарячі, липкі, він стогне, але відштовхується. Він ріже фото — тінь кричить, її форма тріщить, але зшивається назад. "Ти не втечеш," — реве вона, хапає його, її нігті рвуть сорочку.
Мати вбігає: "Назар!" — але бачить лише сина, що б’є по підлозі, тінь невидима для неї. Він кидає фото в піч — вогонь спалахує синім, тінь виє: "Ти мій!" Його груди стискає, голос чужий, хлопці з села йдуть до хати: "Він дивний!" Назар падає, шепоче: "Я себе втрачаю..." Дзвони б’ють, ладан душить, тінь зливається з димом, але її очі лишаються.
Відредаговано: 22.08.2025