*Місце: Кімната, перед світанком.*
Назар прокидається на підлозі, фото зліплене назад, тінь стоїть над ним, її очі палають. "Ти мій," — шепоче вона, її руки гладять його обличчя, холодні, липкі, він стогне, але груди порожні — його сміх зникає, голос грубішає. Вона схиляється, її "губи" торкаються його шиї, жар пронизує, але огида рве його. "Я не хочу!" — кричить він, але звук слабкий, тінь сміється: "Ти будеш правильним."
Він біжить до дзеркала — його очі тьмяні, борода густа, голос низький, чужий: "Хто я?" Тінь обіймає його, її тіло — дим, що тече, вона шепоче: "Мій чоловік." Назар б’є по дзеркалу, скло тріщить, мати стукає: "Сину, що там?" — але він не відповідає, його руки слабнуть, тінь краде його — хлопці з села сміються за вікном, їхні голоси зливаються з її шепотом. Ладан густий, дзвони виють, його ідентичність тане.
Відредаговано: 22.08.2025