*Місце: Село на Черкащині, вечір.*
Назар іде стежкою від автобусної зупинки, його кеди чавкають по багнюці, повітря пахне осіннім листям і димом із печей. Село старе — хати з облупленою фарбою, паркани похилені, дзвони церкви гудуть вдалині. Він приїхав до батьків на вихідні, щоб утекти від Черкас, де його секрет — любов до хлопців — ледь не розкрили. Мати обіймає його: "Ти худий, синку," — хата тепла, пахне борщем і ладаном, ікони на стінах дивляться суворим поглядом.
У своїй старій кімнаті Назар розпаковує рюкзак, але помічає коробку під ліжком — потерту, із запахом пилу. Всередині — фотографія: він у 15, стоїть біля сараю, але тінь за ним — жіноча, із довгим волоссям. "Що за дурня?" — бурмоче він, але серце стискає, тінь на стіні ворушиться, ніби жива. Шепіт лунає: "Ти мій..." — низький, жіночий, він здригається, озирається — тиша. Назар кидає фото на стіл, але пальці тремтять, за вікном вітер співає колискову, його очі повертаються до тіні, що здається темнішою.
Відредаговано: 22.08.2025