Розділ 15

Адріан

Дорогою додому я кілька разів ловив себе на думці, що міг би вчинити інакше.

Наприклад, не залишати Марту саму після всього, що сталося сьогодні.

Вона наполягала, що хоче додому. Я не став сперечатися. Зрештою, вона мала право побути наодинці й перевести подих без чужої присутності. Але тепер, коли між нами вже не було кількох метрів автомобільного салону, ця думка чомусь не давала мені спокою.

Я згадав її обличчя перед тим, як вона вийшла з машини. Вона подякувала, пожартувала про третій поверх і пообіцяла написати, коли дістанеться квартири. Як завжди, намагалася показати, що контролює ситуацію.

І, мабуть, саме тому я не міг позбутися відчуття, що за її звичною іронією ховалося значно більше, ніж вона дозволяла побачити.

Я вже бачив її різною: роздратованою, впертою, саркастичною, наляканою. Бачив, як вона без вагань кинулася під постріл, рятуючи мене, хоча сама опинилася під загрозою. А сьогодні — як намагалася триматися, хоча втратила людину, яку колись кохала.

Мене дедалі більше цікавила не лише її участь у розслідуванні.

Я ловив себе на бажанні дізнатися про неї більше: що вона любить, як проводить вільний час, що змушує її сміятися не з іронії, а по-справжньому. Хотів зрозуміти, якою вона буває, коли їй не потрібно нікого переконувати у власній незалежності.

Ця думка була несподіваною. Я не планував зближуватися з Мартою. Принаймні спочатку наші зустрічі були лише наслідком спільних, несподіваних ситуацій. Але останнім часом я дедалі частіше думав про неї поза межами розслідування.

Коли я нарешті дістався додому, було вже пізно. Залишив ключі на тумбочці, зняв піджак і пройшов до вітальні. Квартира зустріла звичною тишею.

Я дістав телефон. Повідомлення від Марти вже було на екрані.

«Я вдома».

Я перечитав коротку відповідь і відчув, як напруга трохи відступила. Принаймні тепер я знав, що вона дісталася квартири без пригод.

Відклав телефон і пішов переодягнутися.

Після душу спробував лягти спати, але сон не приходив. Я довго лежав із заплющеними очима, поки не зрозумів, що марно витрачаю час.

Якщо вже не міг заснути, варто було повернутися до роботи.

На комп'ютері залишалися копії файлів із флешки Даміана. Ми з Мартою встигли переглянути основну частину документів, але зашифровані матеріали так і залишилися недоступними. Саме вони цікавили мене найбільше.

Я відкрив потрібну папку й почав перевіряти файли окремо. Спочатку хотів з'ясувати, чи використовувалися однакові алгоритми захисту. Деякі документи мали схожу структуру, інші відрізнялися навіть за форматом.

Даміан явно не зберігав усе в одному місці без причини.

Я витратив певний час на аналіз метаданих, перевірив дати створення й останнього редагування. Частина файлів була змінена незадовго до його смерті. Це могло означати, що він продовжував працювати з інформацією буквально до останніх днів.

Я відкрив ще один документ і помітив повторювану послідовність символів у його заголовку. Вона траплялася й у кількох інших файлах.

Це могло бути ключем.

Я скопіював послідовність і почав зіставляти її з повторюваними позначками в інших документах. Перші спроби нічого не дали. Довелося змінити підхід і перевірити, чи не використовував Даміан додатковий рівень захисту.

Минуло близько години.

Я вже встиг випити дві чашки кави й кілька разів відкинутися на спинку крісла, коли нарешті отримав результат.

На екрані з'явилося вікно з переліком файлів, які раніше були приховані.

Це був лише перший рівень захисту. Частина матеріалів стала доступною, але кілька архівів і далі залишалися закритими.

Я відкрив перший.

Це була таблиця з численними записами, датами й короткими примітками. Другий файл містив текстові звіти, третій — перелік контактів. Я швидко переглянув їх, але невдовзі зрозумів, що переді мною не просто додаткові документи до вже знайденої схеми перевезень.

Даміан намагався відтворити всю структуру операції. Не лише маршрути й людей, які відповідали за переміщення вантажів, а й тих, хто координував процес, ухвалював рішення та отримував прибуток.

Він шукав справжніх організаторів.

Я відкрив один зі звітів і почав уважніше читати. У ньому були зіставлені кілька компаній, імена посередників та окремі примітки щодо людей, які могли мати доступ до внутрішньої інформації.

Одна деталь привернула мою увагу.

Даміан окремо виділив можливий витік інформації з редакції. Поруч стояла коротка примітка про людину, яка могла дізнатися про його розслідування.

Я перечитав цей рядок.

Отже, він підозрював, що хтось із його професійного оточення міг передавати інформацію стороннім. Але чи мав він конкретні докази? І чи встиг з'ясувати, хто саме це робив?

Я відкрив наступний файл, сподіваючись знайти продовження. Там були кілька імен, але жодне не супроводжувалося достатніми поясненнями. Поки що це були лише зачіпки.

Я зберіг усі розшифровані матеріали в окремій папці й зробив резервну копію.

Потім поглянув на годинник.

Ніч майже закінчилася.

Я потягнувся за телефоном. Повідомлення від Марти все ще не було. Можливо, вона вже спала. Хотілося в це вірити.

Я потягнувся за телефоном. Нових повідомлень від Марти не було. Останнім залишалося її коротке «Я вдома».

Я відкрив її контакт, затримав палець над полем повідомлення, але зрештою нічого не написав. Не хотів турбувати її серед ночі. Вона вже повідомила, що дісталася квартири, тож принаймні про це я міг не хвилюватися.

Повернувшись до комп'ютера, я ще раз відкрив документ із приміткою про редакцію.

Тепер у нас було значно більше інформації, ніж кілька годин тому. Але водночас з'явилося ще більше запитань.

І найважливіше з них залишалося без відповіді: хто насправді стояв за цією схемою і чому Даміана вбили саме тоді, коли він наблизився до розгадки?