Розділ 13

Адріан

Флешка лежала посеред столу.

Звичайна, невелика, без жодних позначок. Якби я знайшов її серед десятків інших речей, навряд чи звернув би увагу. Але тепер вона могла містити відповіді на питання, які не давали мені спокою п'ять років.

Марта сиділа навпроти, тримаючи в руках чашку з уже холодною кавою. Вона майже не торкалася її відтоді, як ми вирішили подивитися, що залишив після себе Даміан.

— Ти впевнена, що більше нічого не знайшла біля нього? — запитав я.

— Адріане, я вже казала. Побачила флешку, підняла її й поклала до кишені. Тоді мені було не до того, щоб оглядати підлогу.

Я не став сперечатися. Вона й так пережила достатньо за цей вечір.

Під'єднав накопичувач до ноутбука. Система розпізнала його майже одразу. На екрані з'явилося кілька папок і десятки файлів із назвами, які мало про що говорили.

— Він добре попрацював, — пробурмотів я.

— У якому сенсі?

— Матеріали розкладені за окремими категоріями. Не схоже, що він просто скидав сюди все підряд.

Я відкрив першу папку.

Там були скани накладних, рахунків, таблиці з датами та номерами вантажів. Частина документів містила позначки, зроблені від руки. Деякі рядки були виділені, біля інших стояли короткі коментарі.

Марта нахилилася ближче до екрана.

— Це транспортні документи?

— Схоже на те.

Я відкрив кілька файлів поспіль. У документах повторювалися ті самі назви, номери й дати. На перший погляд нічого незвичайного. Але коли я порівняв накладні з рахунками, помітив невідповідності.

В одному випадку вантаж був оформлений як звичайне обладнання, хоча в супровідному документі значилася зовсім інша категорія товару. В іншому — сума в рахунку не збігалася з тією, що проходила в обліковій таблиці.

— Це може бути звичайною помилкою? — запитала Марта.

— Одна — так. Дві — можливо. Але тут їх набагато більше.

Я відкрив наступний файл. Таблиця містила дати перевезень, початкові та кінцеві пункти маршрутів. Деякі напрямки повторювалися, хоча номери вантажів були різними. Біля кількох записів стояли позначки про зміну маршруту вже після оформлення документів.

— Хтось навмисно змінював напрямки, — сказав я.

— І приховував це в документах.

— Саме так.

Марта мовчки дивилася на екран. Я бачив, як вона намагається скласти все докупи, але поки що в нас були лише окремі фрагменти.

Я повернувся до списку файлів і відкрив папку з назвою «Персонал».

Усередині були копії кількох документів, службові записи та таблиця зі списком працівників логістичної компанії.

Погляд зачепився за знайоме ім'я.

Олівія.

Я завмер.

— Що? — Марта одразу помітила зміну в моїй поведінці.

Я повернув ноутбук трохи в її бік.

— Подивись.

Вона прочитала ім'я, потім нахилилася ближче.

— Це вона?

— Так.

У таблиці навпроти її імені була вказана посада, пов'язана з фінансовим контролем і перевіркою супровідних документів.

Марта повільно випросталася.

— Тобто вона працювала в цій компанії?

— Так. І, схоже, саме її робота дала їй змогу помітити те, що хтось намагався приховати.

Я відкрив інші документи з цієї папки. Даміан зібрав не лише інформацію про Олівію. Тут були копії внутрішніх записів, витяги з графіків роботи та кілька файлів із прізвищами працівників.

Одне з них повторювалося в документах про зміну маршрутів.

— Він збирав інформацію про людей, які мали доступ до перевезень, — сказала Марта.

— Не тільки. Подивись на дати.

Я показав їй кілька записів. Вони припадали на період незадовго до смерті Олівії. Частина збігалася з датами, коли в документах з'являлися незвичні зміни.

— Даміан намагався встановити, хто саме це робив, — промовила вона.

— І, найімовірніше, шукав не одну людину.

Марта провела пальцем по краю чашки.

— Він нічого мені не розповідав.

У її голосі не було здивування. Лише втома від чергового відкриття, яке змушувало по-новому дивитися на минуле.

— Можливо, не хотів тебе втягувати.

— Або не довіряв.

Я не відповів. Після слів Міхала ця думка й без того не давала їй спокою. Не було сенсу знову повертатися до неї.

Я відкрив ще одну папку. Там містилися фотографії документів, фрагменти листування та кілька таблиць, які не вдалося одразу пов'язати з попередніми матеріалами.

На одному зі знімків був контейнер із номером, на іншому — сторінка з переліком предметів. Назви частини з них нагадували описи музейних експонатів.

— Це вже не просто порушення в логістиці, — сказала Марта.

— Ні.

Я збільшив зображення. У кількох документах згадувалися предмети старовини, але їхнє походження було зазначене нечітко або взагалі не вказане.

Тепер усе виглядало значно серйозніше.

Йшлося про контрабанду артефактів.

Я відкинувся на спинку крісла й кілька секунд дивився на екран.

— Ось чому Даміан цікавився Олівією.

— Вона могла підтвердити те, що він знайшов?

— Або допомогти йому отримати документи, до яких він сам не мав доступу. Принаймні тепер зрозуміло, чому його цікавила саме її робота.

Марта опустила погляд.

— Вона знала, що їй загрожує небезпека?

— Не знаю.

— А Даміан?

— Він принаймні розумів, що наближається до чогось серйозного.

Я знову переглянув список файлів. Окрема папка мала назву, яка складалася лише з набору символів. Усередині було кілька зашифрованих архівів. Спроба відкрити їх не дала результату.

— А це що? — Марта вказала на екран.

— Поки не знаю. Файли захищені.

— Можеш відкрити?

— Не зараз. Потрібно зрозуміти, чим вони зашифровані й чи є в Даміана ключ.

Я зберіг копії доступних документів і закрив вікно.

На флешці було достатньо інформації, щоб зрозуміти масштаб того, чим займався Даміан. Але не вистачало найважливішого — імен людей, які стояли за всім цим.