Розділ 12

Адріан

Я знав його як Даміана Ковальського.

Марта не відводила від мене погляду.

— Звідки?

— Ми познайомилися через одну справу. Він сам вийшов на мене, шукав певну інформацію. Спочатку наша розмова стосувалася зовсім іншої теми. Згодом ми ще кілька разів перетиналися, обговорювали робочі питання. Ми не були друзями, але я знав його достатньо, щоб розуміти: він не завжди говорив правду про себе.

— Ти знав, що він працює в редакції під чужим ім'ям?

— Я знав, що робота в редакції була для нього прикриттям. Вона давала йому доступ до людей, інформації та контактів, які могли знадобитися в розслідуванні. Але під яким ім’ям він там працював, Даміан мені не говорив.

— А я навіть не здогадувалася…

— Він добре вмів приховувати те, чим займався насправді.

— І ти знав його справжнє ім'я, але не знав, що він називав себе Домініком?

— Саме так. І про ваші стосунки я теж нічого не знав.

Вона гірко всміхнулася.

— Виходить, ми обоє знали різних людей.

Я не став заперечувати.

— Пізніше він почав розпитувати мене про Олівію.

Марта підняла голову.

— Про Олівію?

— Так. Вона була моєю подругою з дитинства. П'ять років тому її знайшли мертвою біля Одри. Я від самого початку не вірив, що це був нещасний випадок.

— І Даміан цікавився її смертю?

— Підозрюю, що його цікавила і її загибель. Він ставив запитання про обставини смерті Олівії, про людей, які могли щось знати. Але ніколи прямо не пояснював, що саме розслідує. Я не знав, чого він шукає і чи вдалося йому щось знайти.

— А чому ти знову повернувся до цієї історії?

— Учора знайшли тіло іншої жінки. Знайомий із поліції, від якого я свого часу дізнався подробиці смерті Олівії, повідомив мені про новий випадок. Він сам звернув увагу на схожість обставин. Саме тоді я знову згадав про Даміана і його запитання п'ятирічної давнини.

Марта насупилася.

— Тобто ти вважаєш, що ці смерті можуть бути пов'язані?

— Я вважаю, що схожість надто серйозна, щоб її ігнорувати. Але поки що це не доказ зв'язку.

— А що сталося з Олівією? Розкажи мені.

Я на мить опустив погляд.

— За день до смерті вона зателефонувала мені й попросила про допомогу. Хотіла зустрітися. Я був зайнятий і переніс нашу зустріч на наступний день.

— Але ви так і не зустрілися.

— Ні. Наступного ранку її знайшли мертвою.

Марта мовчала.

— Я намагався з'ясувати, що сталося. Дізнався подробиці від знайомого з поліції, але в мене не було ні підозрюваних, ні конкретних зачіпок. Я навіть не знав, про яку саме допомогу вона хотіла попросити. І досі не знаю.

— А Даміан почав ставити запитання вже після її смерті?

— Так. Але не розповідав, чого саме шукає. Я лише припускав, що він міг розслідувати її загибель.

— І ти нічого не знаєш про те, що він знайшов?

— Нічого.

Марта відкинулася на спинку дивана й замислилася.

— Отже, п'ять років тому загинула Олівія. Даміан цікавився її смертю, а потім зник. Тепер знаходять іншу жінку за схожих обставин, і сам Даміан теж мертвий.

— Саме так.

— І сьогодні хтось намагався вбити нас.

Я подивився на неї.

— Не варто забувати про це. Хтось не хотів, щоб ми продовжували шукати відповіді.

— Тоді з чого почнемо?

— Із двох жінок. Нам потрібно з'ясувати, що спільного між Олівією та тією, яку знайшли вчора. Не лише обставини смерті. Їхнє життя, робота, знайомі, люди, з якими вони спілкувалися останнім часом. Будь-який зв'язок, який міг залишитися непоміченим.

— Тобто порівняти обидві історії.

— Так. А паралельно спробувати відновити, що саме розслідував Даміан і що йому вдалося дізнатися.

— Але в мене немає нічого, крім того, що я вже розповіла. Я перевірила все, що могла, ще п'ять років тому.

— Я не прошу тебе знову переглядати ті самі матеріали. Мені потрібне те, чого ми досі не знаємо. Можливо, тепер у нас є шанс знайти це разом.

Вона подивилася на мене уважніше.

— Ти пропонуєш працювати разом?

— А ти бачиш інший варіант?

Марта трохи помовчала.

— Гаразд. Спочатку з'ясуємо, що пов'язує цих двох жінок. А потім повернемося до того, що знайшов Даміан.

— Домовилися.

Вона відвела погляд і раптом завмерла.

— Зачекай…

Марта нахилилася до куртки, яка лежала поруч, і почала обережно обмацувати кишені.

— Що таке?

— Я дещо забула.

Вона витягла маленький предмет і поклала на стіл.

Мініатюрна флешка.

Я перевів погляд із неї на Марту.

— Звідки вона в тебе?

— Біля Даміана. Коли я сиділа поруч із ним… — Вона на мить замовкла. — Я тоді плакала, майже нічого навколо не помічала. Побачила її біля його тіла, підняла й поклала до кишені. А потім просто забула.

Я подивився на флешку.

Кілька секунд мовчав, намагаючись пригадати все, що сталося біля тіла Даміана. Марта знайшла її ще до того, як у нас почали стріляти. Тобто ця річ була в неї задовго до нападу.

— Де саме ти її знайшла? — запитав я.

— Біля нього. Вона лежала поруч із тілом. Я тоді майже не розуміла, що роблю. Просто підняла й поклала до кишені.

Я знову глянув на флешку.

— Я взагалі забула про неї до цієї хвилини.

Якщо нападник шукав щось конкретне, флешка могла бути саме тим, заради чого він прийшов. А якщо він дізнається, що вона опинилася в Марти, то вона може стати його наступною ціллю.

— Адріане? — Марта помітила, що я замовк.

— Є одна річ, яка мені не подобається. Ми не знаємо, чи стрілець хотів убити нас, чи забрати щось. А тепер у нас є річ, яку ти знайшла біля Даміана.

— Думаєш, він шукав її?

— Поки що це лише припущення. Але я б не поспішав його відкидати.

Марта подивилася на флешку.

— Тоді треба дізнатися, що на ній.

— Так. І зробити це обережно. Спершу ми маємо зрозуміти, що саме тримаємо в руках.