Розділ 13

Кам’яні склепіння сховища Лади здригнулися від чергового глухого удару. Зі стелі сипалася гостра гранітна крихта, змішуючись із пилом вікових сувоїв. Мія гарячково запхала шкіряний зошит матері під куртку, притиснувши його ліктем до боку. Бурштиновий кулон на її шиї більше не пульсував — він палав, обпікаючи шкіру крізь тканину, наче попереджав про смертельну пастку.

— Вони використовують ультразвукові тарани! — прокричав Генрі, люто лопочучи крилами під стелею печери. Його сичачий голос зривався на людський фальцет. — Машини «Астроблеми» глушать лісовий зв'язок! Коріння не чує моїх наказів!

Ратибор зробив крок назад від столу, його важкі копита викресали іскри з кам’яної підлоги. Обличчя вождя Східного клану закам’яніло. У його очах більше не було провини перед пам’яттю Лади — лише лють стародавнього воїна, чий дім зухвало спаплюжили люди Стрілецького.

— Вхід заблоковано, — басовито відрізав кентавр, натягуючи тятиву свого масивного лука. З-за вузького проходу долинав тріск автоматних черг, який дивно переплітався з лютим іржанням його гвардійців. — Вони знали, куди ми йдемо. Хтось навів їхні залізобетонні всюдиходи прямо на просіку Оберігачів.

Мія різко обернулася на Ярему. Хлопець стояв біля самого проходу, його обличчя було блідим у світлі власної магії. Червона сфера на його долоні розросталася, пульсуючи відьомським, живим теплом. Перелесник заплющив очі, ловлячи вібрації повітря.

— Там, назовні... їх забагато, Міє, — тихо сказав Ярема, і в його зазвичай зухвалому голосі вперше прокинувся справжній, холодний захисник. — Це не просто лісоруби зі зброєю. Це елітний загін Стрілецького. Вони мають пастки на кентаврів — сітки з метеоритним напиленням, які блокують силу коней. Якщо ти вийдеш туди, вони заберуть кулон. І тебе.

— Я не залишу твоїх гвардійців, Ратиборе! — Мія тупнула копитом, хоча серце в грудях калатало, як навіжене. Їй було всього шістнадцять, і до цього дня найбільшою її пригодою було таємне збирання трав на межі Західної січі. Тепер же доля всього міфічного Поділля залежала від зошита під її курткою.

— Твоє завдання — вижити, донько Лади, — Ратибор поклав свою масивну долоню їй на плече. — І об’єднати нас із твоїм батьком. За Чорним столом сховища є лаз. Лада пробила його на випадок, якщо Східний клан колись зрадить її. Він веде до підземних джерел, що виходять на західні хащі, ближче до Подільських товтр. Біжіть туди. До залишків Чорного дуба.

З проходу вирвалася перша фіолетова спалахова лінія — найманці Стрілецького почали штурм самої печери.

— Яремо, тримай завісу! — рявкнув вождь.

Перелесник виступив уперед. З диким криком він жбурнув вогняну сферу прямо у вузький прохід печери. Замість звичайного вибуху, полум’я розлилося стіною, перетворюючись на густу, непроглядну багряну завісу. Це був не просто вогонь — це була ілюзія Перелесника. З того боку найманці бачили лише суцільну стіну лави, яка змусила їх зупинити вогонь.

— Це затримає їх на три хвилини! Мій вогонь тане від їхніх глушників! — прохрипів Ярема, хапаючи Мію за руку. Його пальці були гарячими, як вугілля. — Рухаймося!

Генрі каменем упав зі стелі, на льоту перетворюючись на розпатланого підлітка, і разом із Мією кинувся до столу. Вони втрьох навалилися на важку дубову стільницю, завалену зоряними картами. Зі скреготом посунувши її вбік, герої побачили темну, витесану в граніті вертикальну нору, з якої тягнуло сирістю та ароматом дикого чебрецю.

Мія озирнулася. Ратибор стояв спиною до них, закриваючи собою відхід. Його лук був націлений у багряне полум’я завіси.

— Не вір нікому в лісі, Міє! — крикнув вождь, не обертаючись. — Навіть тим, хто клявся у вірності твоєму батькові! Вбивця мавки ближче, ніж ти думаєш!

— Ратиборе... — почала Мія, але Ярема м’яко, але наполегливо підштовхнув її вглиб нори.

— Стрибай, кентаврідо, інакше ми всі тут станемо трофеями «Астроблеми», — шепнув Перелесник.

Мія піджала копита і ковзнула в темряву підземного лазу. За нею з криком шубовснув Генрі, а останнім, гасячи за собою залишки ілюзорного вогню, стрибнув Ярема.

Над їхніми головами пролунав фінальний, страшний вибух — люди Стрілецького прорвали оборону печери. Земля за спиною обвалилася, назавжди відрізаючи шлях назад і ховаючи сховище Лади під тоннами граніту. Герої опинилися в абсолютній темряві підземного Поділля, де єдиним орієнтиром було гаряче сяйво бурштинового кулона Мії.