Розділ 8

Поки вожак Ардан сходився у важкій дуелі зі зрадником Богданом, на іншому кінці берега ситуація стала критичною. Павло Стрілецький, заблокований у салоні чорного позашляховика, зрозумів, що його найманці програють бій гвардії кентаврів. Його план вивезти цінну магічну деревину провалився. На його зазвичай бездоганному обличчі виступив піт, а в очах спалахнула божевільна, жорстока лють людини, яка не звикла залишати іншим те, що не може забрати сама.

Він вихопив із кишені невеликий людський пристрій — тактичний детонатор із червоною кнопкою, що був синхронізований із вибухівкою, яку чорні лісоруби ще вночі таємно заклали під коріння Чорного дуба.

— Якщо цей проклятий ліс не належатиме корпорації «Астроблема» [health], він не належатиме нікому! — процідив Стрілецький крізь зуби, вилазячи через розбите бокове скло машини.

Мія помітила його рух. Вона побачила, як пальці бізнесмена потягнулися до детонатора. Якщо коріння дуба вибухне, магічне серце лісу розлетиться на шматки, а разом із ним помре й уся екосистема Вінниччини. Мавки, русалки, хухи й кентаври втратять свій дім назавжди.

Вона озирнулася навколо. Її лук лежав далеко у воді Південного Бугу. Часу бігти туди не було. Гвардійці батька були зайняті найманцями. Дівчина мала діяти сама.

— Міє, тримай! — раптом вигукнув Генрі.

Лісовий дух, повернувши подобу хлопця, з останніх сил підкинув угору ту саму бірюзову капсулу з кров'ю Мавки Орисі, яку він устиг підібрати з гальки. Капсула полетіла в повітрі, виблискуючи магічним світлом.

Мія зорієнтувалася миттєво. Вона не мала зброї, але мала своє тіло кентавридині та прадавній інстинкт захисниці. Вона підстрибнула, перехопила кришталеву капсулу грудьми прямо на льоту й відчула, як через її власну шкіру, крізь бурштиновий кулон матері, прокотилася потужна, дика хвиля лісової енергії. Сама душа Мавки Орисі на мить з'єдналася з нею.

Очі Мії спалахнули чистим бірюзовим вогнем. Вона виставила вперед руки, і з її долоней вирвалися міцні, живі коріння дикого винограду та терну. Вони виросли прямо з повітря, підживлені магією капсули. Зелені пагони з неймовірною швидкістю пролетіли через увесь берег і живим батогом обплели руку Павла Стрілецького якраз за міліметр до того, як він устиг натиснути кнопку детонатора.

Гострі шипи терну боляче вп'ялися в шкіру бізнесмена, змусивши його скрикнути від болю й випустити пристрій. Детонатор упав на каміння і з гуркотом розбився, назавжди знешкодивши вибухівку. Коріння міцно прикувало Стрілецького до капота його власного джипа, позбавляючи будь-якої можливості втекти.

Тієї ж миті на іншому кінці галявини пролунав фінальний удар. Важкий залізний пірнач вожака Ардана розтрощив спис Богдана. Вороний кентавр-зрадник упав на коліна, важко дихаючи й тримаючись за поранену ліву ногу. Його гвардія оточила його, виставивши списи. Зраду було повністю придушено.

Ардан підійшов до Мії, яка важко дихала, опускаючи руки. Бірюзове світло в її очах повільно згасало, а коріння терну ставало звичайними лісовими рослинами. Батько мовчки подивився на доньку, потім на зв'язаного людського мільйонера. На його суворому обличчі вперше з'явилася гордість.

— Ти врятувала ліс, Міє, — тихо сказав Ардан, кладучи велику долоню їй на плече. — Твоя мати пишалася б тобою.

Найманці людей, побачивши, що їхній босс у полоні, а зрадник кентавр повалений, кинули свою фіолетову зброю на пісок і підняли руки вгору. Бій на березі Південного Бугу закінчився повною перемогою Подільської січі.

Коли коріння терну остаточно прикувало заляканого Павла Стрілецького до понівеченого позашляховика, Мія відчула, як сила Мавки Орисі повільно залишає її тіло. Бірюзове світіння в її очах згасло, а ноги на мить стали ватяними. Вона ледь втрималася, щоб не впасти на гальку поруч із важко дихаючим Генрі.

На іншому кінці берега гвардійці вожака Ардана вже повністю роззброїли найманців. Фіолетові людські рушниці лежали скидані до купа на піску, марні без своїх електронних акумуляторів, які Ярема вивів з ладу коротким спалахом магнітного вогню. Вороний кентавр Богдан сидів на колінах у колі списів своєї колишньої гвардії. Його голова була опущена, а ліве заднє копито, позбавлене підкови, безсило підсмикувалося.

Ардан підійшов до Стрілецького. Вожак підняв свій залізний пірнач і одним точним ударом розтрощив супутниковий модем на даху машини, обриваючи останній зв'язок бізнесмена з його офісом у Вінниці.

— Наш договір шістнадцятирічної давнини розірвано, людино, — прогримів Ардан, дивлячись на Стрілецького згори донизу. — Ви порушили кордони Подільської січі й убили Орисю. Магія цього лісу більше не захищатиме ваш бізнес.

Стрілецький, попри гострі шипи, що впивалися в його дорогий піджак, зухвало вискалив зуби. На його обличчі не було страху — лише холодна, переможна посмішка.

— Ти думаєш, що переміг, дикуне? — процідив бізнесмен, плюючи кров'ю на пісок. — Корпорація «Астроблема» [health] вже знає, що я тут. Цей загін найманців — лише авангард. Прямо зараз до меж вашого лісу підтягується важка бронетехніка. Якщо я не вийде на зв'язок за тридцять хвилин, вони випалять ваші яри дотла. І перше, що вони зроблять — заберуть те, що надійно сховано на сході області. Те, що твоя дружина намагалася захистити ціною свого життя.

Ардан здригнувся, і Мія помітила, як грізний вожак на мить заціпенів від цих слів.

Мія підійшла ближче. Її погляд упав на розстебнутий шкіряний кейс Стрілецького, що вилетів із салону джипа під час вибуху. Серед розкиданих людських паперів та електронних плат світилося дещо дивне. Це була старовинна, згорнута в трубку шкіряна карта, яка явно не належала людському світу.

Дівчина підняла її і розгорнула. Карта показувала всю Вінницьку область, але в одному конкретному місці — там, де знаходився знаменитий Іллінецький метеоритний кратер — стояв жирний червоний рунічний знак захисту. А поруч витонченим, неймовірно знайомим почерком було написано: «Ардане, якщо люди зламають Чорний дуб, другий ключ у кратері засяє. Вони прийдуть за ним. Бережи Мію».