Розділ 7

Вода в Південному Бузі здавалася чорною, мов розлите чорнило, відбиваючи важкі полудневі хмари Поділля. У повітрі над піщаним берегом зависла мертва, гнітюча тиша, яку порушувало лише рівномірне, механічне дзижчання важкої техніки корпорації «Астроблема» [health]. Кожне слово Павла Стрілецького про матір Мії падало на душу дівчини важким камінням. Шістнадцять років брехні. Шістнадцять років її батько, грізний вожак Ардан, мовчав, намагаючись захистити її від цього сивочолого чоловіка в дорогому сірому костюмі, який зараз так спокійно розпоряджався долею лісу.

Мія сиділа в очереті, майже втиснувшись кінським крупом у мокрий мул. Її пальці, що тримали натягнуту тятиву лука, заніміли від напруги. На її плечі Генрі у подобі сича застиг, перетворившись на суцільну грудку наляканого пір'я, а поруч Перелесник Ярема ледь стримував своє димне тіло — від люті його копыта висікали дрібні червоні іскри, які з сичанням гасли у вологій траві.

— Ми не можемо просто чекати, Міє, — ледь чутним, схожим на шурхіт очерету шепотом промовив Ярема. — Подивись на їхні машини. Якщо вони завантажать останні колоди Чорного дуба, магія цієї частини лісу помре остаточно. Я відчуваю, як згасає земля під моїми ногами.

— Чекай, — так само пошепки відповіла Мія, не зводячи очей із вороного кентавра Богдана, який на березі якраз протягував руки до металевої капсули з магічною отрутою. — Нам потрібен ефект несподіванки. Генрі, ти готовий?

Сич на її плечі рішуче кивнув і розправив крила.

Павло Стрілецький на березі якраз підкинув капсулу на долоні, знущально дивлячись на кульгавого зрадника:
— Забирай свою іграшку, Богдане. І пам'ятай: якщо Ардан дізнається про нашу угоду раніше, ніж мої люди покинуть заповідну зону, наступна зустріч буде не такою приємною. Мої найманці не промахнуться.

Він замахнувся, щоб кинути капсулу кентавру, але саме в цю секунду Мія відпустила тятиву.

Свист стріли розітнув річкову тишу. Оперена лісовим пір'ям стріла пролетіла в лічених сантиметрах від обличчя Стрілецького, вибивши капсулу прямо з його пальців. Наступної миті з очерету з диким, пронизливим криком злетів Генрі. Прямо в польоті його магія Хуха вибухнула зеленим світлом — він збільшився втричі, перетворившись на гігантського, примарного лісового сича з розмахом крил у кілька метрів. Його масивні пазурі перехопили падаючу бірюзову капсулу до того, як вона торкнулася піску.

— Що за чортівня?! — Стрілецький відсахнувся назад, ледь не впавши на капот свого джипа, а його бездоганна зачіска розпалася від потужного пориву вітру, викликаного крилами Генрі. — Стріляйте в цього птаха! Стріляйте!

Чотири гвинтівки найманців миттєво піднялися вгору. Фіолетові електричні розряди з тріском розірвали повітря, вистрілюючи в небо високочастотними імпульсами. Один із розрядів зачепив крило Генрі — примарне зелене пір'я спалахнуло, і гігантський птах із глухим стогоном випустив капсулу, падаючи на прибережну гальку та стрімко втрачаючи свою величну подобу.

— Тепер мій хід! — закричав Ярема.

Перелесник вискочив з очерету, повністю перетворюючись на стовп чистого, ревучого лісового вогню. Він тупнув своїми багряними копитами об землю, і хвиля полум'я, наче жива вогняна гадюка, рвонула по піску прямо до коліс першого людського позашляховика. Бензобак машини вибухнув із оглушливим гуркотом, піднявши в повітря хмару чорного диму та закриваючи огляд найманцям.

Мія вискочила слідом за Яремою. Її чотири копита шалено замиготіли по прибережній гальці. Вона не дивилася на людей — її ціллю був Богдан. Зрадник, застиглий від несподіванки, намагався підняти впалу капсулу своєю тремтячою рукою, долаючи пекельний біль у лівій задній нозі.

— Богдане! — крик Мії перекрив гуркіт вогню та постріли людських рушниць. — Все скінчено! Твій замок зламано!

Вороний кентавр різко обернувся, його обличчя перекосилося від люті й усвідомлення того, що його викрила шістнадцятирічна дівчина-одиначка. Він підняв свій важкий бойовий спис, наставивши його прямо в груди Мії, і, попри біль, зробив важкий випад уперед.

Мія різко звернула вбік, її копита заскозили по мокрому камінню, і сталеве вістря списа пройшло за міліметр від її гнідого крупу, розітнувши шкіряний жилет. Вона впала на бік, важко вдарившись об гальку, і її лук відлетів далеко в річкову воду.

Павло Стрілецький, ховаючись за спинами своїх найманців, які продовжували відстрілюватися від вогняних атак Яреми, холоднокровно дістав із внутрішньої кишені піджака маленький, витончений срібний пістолет, націливши його прямо в голову беззахисній Мії.

— Гру закінчено, маленька кентавридине, — процідив він скрізь зуби, клацаючи затвором. — Твоя мати теж думала, що ліс її захистить.

Мія заплющила очі, чуючи, як найманці перезаряджають свої фіолетові гвинтівки, а Ярема слабшає під натиском людської техніки. Здавалося, це фінал першої книги.

Але раптом гранітний каньйон Південного Бугу здригнувся від такого потужного гуркоту, що навіть річкові хвилі повернули назад. З густих лісових хащ над берегом, ламаючи вікові дерева та зносячи захисні чари, вихопився загін гвардії під проводом вожака Ардана. Батько Мії летів попереду, його залізна броня палала у світлі пожежі, а в руці піднятий залізний пірнач закривав собою полудневе сонце. Вони почули вибух і повернули загін назад.

Земля під прибережною галькою не просто здригнулася — вона заходила ходуром, наче під час землетрусу. Звук дванадцяти пар масивних конячих копит, що на повній швидкості вилітали з лісової хащі, нагадував удар грому серед ясного неба. Попереду, випереджаючи патрульний загін на кілька корпусів, мчав вожак Ардан. Його гнідий круп лиснів від поту, а очі палали такою праведною люттю, якої Мія не бачила за всі шістнадцять років свого життя.

— За Подільську січ! За магію лісу! — Його рев розітнув річковий каньйон, перекриваючи гуркіт пожежі від палаючого позашляховика.

Павло Стрілецький, який ще секунду тому тримав Мію на прицілі свого срібного пістолета, миттєво зблід. Його холоднокровна капіталістична впевненість випарувалася, поступаючись тваринному страху перед міццю прадавніх істот. Він різко розвернувся на підборах і, брезгливо кидаючи пістолет на пісок, кинувся до останнього вцілілого джипа.