Розділ 4

Мія летіла крізь нічні хащі так швидко, що гілки низьких грабів безжально шмагали її по плечах. Копита вибивали шалений, тривожний ритм на вологій подільській землі. Щойно побачивши синявий спалах біля кузні Остапа, вона покинула казарму гвардійців, залишивши зрадника Богдана наодинці з його прихованим болем.

Коли вона вискочила в глибокий яр неподалік кузні, туман тут уже розсіявся. Біля підніжжя старої замшілої скелі на неї чекали двоі істот. Перелесник Ярема вже повернув собі подобу звичайного юнака, хоч його очі все ще блимали багряними іскрами, а на плечі в нього сидів Генрі у подобі наляканого нічного сича.

Між ними на траві лежав той самий предмет, про який згадував Ярема — важкий, обтічний залізний кейс із матовим чорним покриттям. Люди явно не економили на спорядженні.

— Ти встиг витягти його до того, як Богдан повернувся в землянку? — важко дихаючи, запитала Мія, опускаючись на передні ноги, щоб роздивитися знахідку ближче.

Генрі миттєво злетів з плеча Перелесника, перекинувся в повітрі й упав на землю вже у подобі розпатланого хлопця. Його пальці були забруднені чимось липким.

— Я встиг, Міє! — швидко заговорив він, емоційно розмахуючи руками. — Я заліз крізь вентиляційну бійницю під дахом його землянки. Цей кейс був засунутий у саму глибину під його солом'яний матрац. Але найстрашніше не це. Кейс був обмотаний свіжими бинтами, які наскрізь просякли магічним анестетиком лісових мавок. Богдан дійсно маскує рану на лівій нозі! Він ледь не застав мене, я почув його важку ходу й вискочив у вікно в останню секунду!

— Подивіться на цю штуку, — перервав його Ярема, киваючи на верхню панель кейса. — Це не просто коробка з людськими папірцями.

Мія придивилася. На кришці кейса, прямо біля кодового замка, була вмонтована дивна металева сфера, що тихо, ледь чутно дзижчала. Від неї на всі боки розходилися тонкі фіолетові імпульси світла. Вони наче роз'їдали повітря навколо себе.

— Людські технології, налаштовані проти нашої магії, — прошепотіла Мія, відчуваючи, як кулон матері на її шиї став гарячим, наче попереджав про небезпеку. — Цей пристрій… він випромінює хвилі, які глушать захисні руни нашого лісу. Саме тому чорні лісоруби змогли заїхати на своїх джипах так глибоко і безперешкодно зрізати Чорний дуб. Богдан увімкнув його цієї нічі за наказом людей.

— Код замка електронний, — Генрі почухав потилицю, розглядаючи цифрову панель на кейсі. — Людська іграшка. Я бачив такі на залізничному вокзалі у Вінниці, коли таємно підглядав за пасажирами. Нам потрібні чотири цифри, інакше він заблокується.

— Нам не потрібні цифри, коли з нами дух вогню, — зухвало посміхнувся Ярема. Він притиснув долоню до металевої клямки замка. Його пальці миттєво розжарилися до білого кольору. — Людське залізо плавиться так само добре, як і будь-яке інше. Побачимо, що бізнесмен із Вінниці заплатив за життя нашої Мавки.

Замок із шипінням піддався, метал потік гарячими краплями на траву, і кришка кейса зі клацанням піднялася вгору, відкриваючи свій вміст.

Метал із шипінням потік на траву, кришка кейса зі клацанням відкинулася назад… і Ярема раптово відсахнувся. Його вогняна посмішка миттєво згасла.

Мія та Генрі подалися вперед, очікуючи побачити стоси людських грошей чи секретні пристрої бізнесмена. Проте залізна коробка була абсолютно… порожньою.

— Зачекайте, але я сам бачив, як Богдан ховав його! Він був важким! — Генрі злякано замахав руками, перелякано дивлячись то на Мію, то на порожнє оксамитове дно.

Але дива лише починалися. Через секунду чорний матовий кейс прямо на їхніх очах став прозорим, наче крига під весняним сонцем. Фіолетові імпульси світла спалахнули востаннє, і залізна коробка просто… розчинилася в повітрі. Залишився лише легкий запах озону та мокрої хвої. Кейс зник, наче його ніколи й не існувало.

Замість нього на прим'ятій траві лежало дещо дуже дивне.

Це була жива, абсолютно чорна троянда, пелюстки якої здавалися витканими з нічного оксамиту. Але найхимернішим було те, що крізь її стебло замість соку пульсувала та сама знайома неоново-бірюзова магічна смола зрубаного Чорного дуба. А біля коріння квітки лежала маленька кругла записка, написана витонченим людським почерком.

Мія обережно, ледь торкаючись пальцями, підняла клаптик паперу. На ньому було виведено лише кілька слів українською мовою:
«Дякую за першу краплю. Зустрінемося біля Іллінецького кратера. П.С. Твоя донька занадто допитлива, Ардане».

У Мії захопило подих, а бурштиновий кулон на шиї став крижаним.

— Записка адресована… моєму батьку? — прошепотіла вона, відчуваючи, як земля йде з-під ніг. — Але ж кейс належав раднику Богдану! Чому людина з Вінниці пише моєму батьку?

— Це магія ілюзій вищого порядку, — Ярема похмуро розгледів чорну троянду, не наважуючись підійти ближче. — Кейс був фальшивкою. Магічною пасткою, яку створили люди разом із кимось із нашого лісу. Богдан не просто зрадник, який узяв гроші. Він виконував чийсь наказ. І цей наказ… міг іти від самого вожака?

— Ні! Батько не міг вбити Мавку! — різко вигукнула Мія, захищаючи Ардана. — Він прадавній воїн, він любить цей ліс!

— Але записка вказує на нього, Міє, — тихо сказав Генрі, і в його жовтих очах більше не було веселощів. — Людина з Вінниці знає твоє ім'я. Вона знає, що ти шукаєш. Нас заманили в пастку, і якщо Богдан зараз виявить, що «кейс» зник, винною зроблять тебе.

З боку головного табору кентаврів раптово пролунав гучний, затяжний звук бойового рога. Вожак Ардан збирав гвардію та воїнів. Час вийшов. Світанок настав, і розслідування Мії перетворилося на небезпечну гру, де під підозру потрапив її власний батько.