Розділ 3

Нічний туман на Скелі Вітрів ставав дедалі холоднішим, але між трьома істотами атмосфера розжарилася до межі. Мія перевела погляд з розпатланого Генрі, який щойно повернувся з кузні, на тліючу димну подобу Яреми.

— Особиста гвардія мого батька… — тихо повторила дівчина, і це словосполучення гірким присмаком осіло на язиці. — Там лише дванадцять воїнів. Найвідданіші, найсильніші. Батько довіряє їм більше, ніж собі самому. Вони охороняють межі Подільської січі та знають усі рунічні паролі для входу в ліс.

— І один із цих дванадцяти «святіших за сонце» кентаврів продав людям магічний дуб, — хмикнув Ярема. Він підійшов ближче до вогню, і багряні іскри на його копитах спалахнули яскравіше. — Сонце зійде за дві години, Міє. На світанку твій батько поведе гвардію та молодих воїнів на патрулювання вздовж Південного Бугу. Якщо ми не вирахуємо кульгавого зрадника до цього часу, він виведе твій загін прямо під кулі людських найманців або допоможе вивезти залишки зрізаного дуба.

Генрі, який уже встиг обтрусити листя зі свого світлого волосся, схрестив руки на грудях.

— У кузні старого Остапа я бачив журнал замовлень. Ім'я затерті вугіллям, але зазубрина була на підкові для лівої задньої ноги. Броніслав — заступник твого батька — перший у списку. Але він не кульгає. Принаймні, на Раді племені він крокував рівно, як скеля.

— Зрадник не дурень, — Мія рішуче закинула лук за спину. — Він знає, що підкова з браком видає його. Після вбивства Мавки він міг заховати біль або накласти на ногу магічну пов'язку з лісового моху, яка тамує біль на кілька годин. На людях він не покаже слабкості. Нам потрібно змусити його проявити себе. Таємно.

— О, у мене є ідея! — Ярема хитро заплющив очі, і його димні пальці висікли маленьку вогняну іскру. — Перелесники знають усе про людську контрабанду. Я чув від тих лісорубів, що бізнесмен із Вінниці передав кентавру-зраднику особливу річ — металевий кейс із магічним глушником. Усередині — людські гроші та якийсь пристрій, що глушить захисні руни лісу. Цей кейс зараз точно схований у землянці зрадника.

Мія подивилася на Генрі, потім на Перелесника. План визрівав миттєво, хоч і пахнув смертельною небезпекою. Якщо їх упіймають на обшуку землянок гвардії, батько не зможе її захистити — за законами січі це вважається зрадою та шпигунством.

— Добре, — твердо сказала Мія, дивлячись як небо на сході починає сіріти. — Слухайте план. Генрі, ти приймаєш подобу сича й залітаєш крізь вентиляційні отвори у землянки гвардійців. Шукай кейс або сліди свіжої магічної отрути на брудних бинтах. Яремо, ти залишаєшся на стежці до кузні. Якщо хтось із воїнів вирішить таємно повернутися до Остапа, щоб терміново змінити підкову до світанку — ти подаси сигнал вогняним спалахом.

— А що робитимеш ти, донько вожака? — примружився Ярема.

— Я піду в головну казарму, де гвардійці перед світанком чистять зброю, — Мія стиснула свій бурштиновий кулон. — Я знайду спосіб змусити їх рухатися швидко. Якщо хтось із них маскує біль у лівій нозі — під час раптової тривоги він обов'язково схибить.

Генрі знову обернувся на птаха, готовий до зльоту. Перша операція розслідування Мії та її незвичайної команди офіційно розпочалася у напівтемряві подільського лісу.

Казарма особистої гвардії вожака Ардана була вирубана прямо у товщі гранітної скелі, що нависала над Південним Бугом. Коли Мія переступила поріг, у ніздрі вдарив різкий запах збройового мастила, кінського поту та свіжої лісової хвої. Дванадцять найкращих воїнів племені готувалися до ранкового виходу: хтось гострив важку козацьку шаблю, хтось натягував нові тятиви на бойові луки.

Поява Мії змусила кількох гвардійців підняти голови. Для них вона була просто шістнадцятирічною дівчинкою-одиначкою, донькою вожака, яку Ардан зазвичай намагався тримати подалі від справжніх боїв.

— Міє? Що ти тут робиш перед світанком? — басовито запитав Броніслав, заступник її батька, не припиняючи протирати ганчіркою масивну залізну сокиру. — Твій батько наказав усім цивільним спуститися в дальні яри.

— Батько збирає патрулі на південній межі, — спокійно збрехала Мія, крок за кроком обходячи великий стіл посеред зали й уважно дивлячись під ноги воїнам. — Він послав мене принести вам додаткові сагайдаки зі стрілами з головного арсеналу. Вони важкі, тож мені потрібна допомога. Хтось може піти зі мною?

Вона спеціально розрахувала цей хід. Арсенал знаходився на самій вершині скелі, туди вели круті, нерівні гранітні сходи, висічені в камені. Якщо хтось із дванадцяти воїнів приховував травму лівої задньої ноги під магічним мохом-анестетиком, підйом по такій крутизні став би для нього справжнім випробуванням. Біль прорвався б крізь будь-які чари.

Гвардійці перезирнулися. Молодий та амбітний воїн на ім'я Радомир зробив крок уперед, хвацько крутнувши хвостом:
— Я піду, Міє. Мені все одно нудно чекати на наказ Ардана.

Він рушив до виходу, і Мія полегшено зітхнула — Радомир ступав легко і впевнено. Але її погляд раптом зупинився на іншому кентаврі. Старий тактик і найближчий радник її батька — Богдан, вороний кентавр із довгою сивою бородою — сидів у найтемнішому кутку казарми. Коли Радомир виходив, Богдан теж почав підводитися, щоб узяти свій щит.

Мія затамувала подих. Вона чітко помітила, як вороний кентавр на долі секунди завалився на лівий бік. Його обличчя на мить спотворилося від прихованого болю, а ліве заднє копито неприродно шорхнуло по гранітній підлозі. Богдан миттєво вирівнявся, міцно спершись на важкий спис, і удавано спокійно поглянув на Мію. Проте на його лобі виступили дрібні краплі поту.

Вона знайшла його. Радник її батька, найвірніший друг вожака Ардана, який знав кожну руну захисту лісу — ось хто був зрадником.

Тієї ж миті крізь вузьку бійницю казарми долетів ледь чутний, тривожний синявий спалах світла з боку кузні старого Остапа. Це був сигнал від Перелесника Яреми. Хтось іще намагався змінити підкови або замісти сліди.