Розділ 2

Нічний туман над Подільською січчю ставав дедалі густішим, сповзаючи у яри до самого русла Південного Бугу. На Скелі Вітрів Мія майже не дихала. Кожна хвилина очікування здавалася їй вічністю. Вона переступала з копита на копито, намагаючись вловити у нічному повітрі бодай якийсь звук — шурхіт крил чи тривожний синявий спалах магії.

Генрі в цей час летів над самими кронами дерев, маневруючи між гілками грабів та дубів. Кузня старого Остапа стояла на самій околиці поселення, біля скелястого урвища. Навіть у таку пізню годину з її димаря йшов тонюсінький шлейф сизого диму, а з привідчиненого вікна-бійниці пробивалося слабке багряне світіння вугілля. Старий коваль ніколи не спав міцно.

Згорнувши крила, Генрі безшумно приземлився на широке підвіконня. Зазирнувши всередину, він затамував подих.

У кузні пахло паленим рогом, залізом та магічним воском. Старий Остап, кремезний сірий кентавр із густою бородою, сидів спиною до вікна й щось бурчав собі під ніс. Але увагу Генрі привернуло інше. На великому дубовому столі, серед обрізків металу та інструментів, лежав відкритий журнал замовлень із грубої телячої шкіри.

Птах перетворив свої крила на маленькі людські руки з зеленими нігтями — магія Хух дозволяла робити такі трансформації частинами тіла. Він обережно потягнувся крізь решітку вікна, намагаючись підтягнути журнал ближче, щоб прочитати імена у слабкому світлі горна. На сторінці за останній тиждень було всього три записи.

«Броніслав — загін варти, чотири бойові підкови».
«Радомир — ремонт воза».
І третій запис, який коваль чомусь спробував нашвидкуруч закреслити вугіллям:
«Лів. задня з браком (зазубрина) — ...» — ім'я було повністю затерте.

Генрі затамував подих, намагаючись розгледіти літери під чорною плямою, аж раптом з глибини кузні почувся важкий крок. Остап різко повернувся, тримаючи в руці грізний ковальський молот. Його єдине око (друге він втратив у кузні) люто вп'ялося в підвіконня.

— Хто тут блукає перед світанком?! — гримнув коваль.

Генрі миттєво повернув пташину подобу, злякано пискнув, удаючи звичайного лісового сича, і каменем кинувся з підвіконня вниз, у густу темряву яру. Ім'я зрадника він не прочитав, але зачіпка була в нього в руках.

У цей же момент на Скелі Вітрів Мія раптово здригнулася. Її кінські вуха смикнулися. З туману, що застилав стежку від кузні, почувся важкий, нерівний тупіт. Хтось ішов сюди. І цей «хтось» помітно налягав на ліву сторону.

Дівчина миттєво вихопила стрілу з сагайдака, натягнула тятиву свого лука до самого вуха й прицілилася прямо в білу стіну туману.

— Стій, де стоїш, або стрілятиму! — крикнула вона, відчуваючи, як тремтять пальці.

Туман розірвався, наче стара марля, і на галявину Скелі Вітрів повільно виступив силует. Мія ще міцніше стиснула лук, готова спустити тятиву.

Проте перед нею стояв не могутній Броніслав і не людський мисливець. З темряви вийшов Ярема — молодий лісовий Перелесник, дух вогню і спокуси, який зазвичай з’являвся людям у подобі красивих юнаків які звабляють молодих дівчат в лісі. Але зараз його подоба була дивною: нижня частина тіла копіювала кентавра, проте шерсть здавалася витканою з чорного диму, а копита ледь помітно тліли багряними іскрами. Він справді кульгав, неприродно підвертаючи ліву задню ногу, наче його магічна форма ламалася на ходу.

— Спокійно, мала, — Ярема підняв руки вгору, на його губах заграла звична зухвала усмішка, але в очах світилася тривога. — Не треба стріл. Я прийшов із миром. Ну, майже з миром.

— Що ти тут робиш, Перелеснику? — Мія не опустила лук. — Твоє місце на болотах або в людських селах, де ти дуриш голови дівчатам. Чому ти вештаєшся біля Скелі Вітрів, та ще й у нашій подобі? І чому ти кульгаєш?

Ярема важко зітхнув і його ліва нога на мить перетворилася на густий дим, а потім знову набула форми конячого крупу.

— Магія лісу хворіє після смерті Орисі. Мені важко тримати подобу, ось і все, — він підійшов на крок ближче, і його голос став тихішим. — Я прийшов попередити тебе, Міє. Твій батько веде плем'я на війну з людьми, але він сліпий. Цієї нічі, перед тим як упав Чорний дуб, я бачив, як хтось із ваших розмовляв біля річки з людиною в дорогому костюмі. І цей «хтось» отримав від людини повну сумку блискучого заліза.

У Мії перехопило подих. Перелесник бачив зустріч зрадника з контрабандистом із Вінниці!

Тієї ж миті з неба каменем упав великий сич. Генрі з розгону врізався прямо в димну подобу Яреми, змусивши Перелесника зойкнути. Перекинувшись у повітрі, Генрі миттєво набув подоби розпатланого хлопця й упав на траву поруч із Мією, важко дихаючи.

— Міє! — вигукнув Генрі, навіть не звертаючи уваги на Перелесника. — Я був у кузні! Старий Остап закреслив ім'я в журналі, але я встиг побачити... підкова з браком була викувана на замовлення для особистої гвардії твого батька! Зрадник — один із його найближчих соратників!

Ярема, Генрі та Мія переглянулися. Тепер карти були викладені: зрадник ховається серед еліти племені, Перелесник бачив передачу грошей, а ліс із кожною хвилиною втрачає магію.