Розділ 26

Вода в підземному колекторі була крижаною, чорною й пахла віковим мулом. Ярема стрибнув першим, і коли його ноги торкнулися дна, навколо піднялася хмара іржавої піни. Хлопець миттєво підняв руку вгору, розжарюючи долоню до яскраво-помаранчевого свічення. Цього слабкого вогняного смолоскипа ледь вистачало, щоб розігнати важку, тисячолітню темряву печери. Слідом за ним обережно спустилися Лада з Оленою, а за ними, важко перебираючи копитами по слизькому камінню, зійшла Мія.

Генрі безшумно летів попереду, його величезні жовті очі вловлювали найменші коливання повітря в цьому підземному лабіринті.

— Міє, давай! — гукнув знизу Ярема, його голос глухо відбився від низького кам'яного склепіння. — Вони вже на порозі!

Згори, з відчиненого лазу лабораторії, донісся різкий скрегіт металу. Загін ліквідації «Егіди» прорвав верхній периметр. До лазу долетіли перші промені потужних тактичних ліхтарів, прорізаючи пил і зелений туман.

Мія заплющила очі й глибоко вдихнула. Нова сила коду «Мальва», що тепер пульсувала в її жилах замість болю, слухалася її значно легше. Дівчина витягнула руки догори, спрямовуючи внутрішнє смарагдове тепло до залишків коріння, що обплело вхід.

— Рости, — прошепотіла вона.

Прадавнє коріння дубів слухняно здригнулося, стрімко потовщало й буквально за секунди намертво запечатало прохід, перетворюючись на суцільну дерев'яну стіну товщиною в кілька метрів. Понад те, потужні пагони підійняли важку гранітну плиту платформи й насунули її зверху, остаточно ховаючи їхній слід. З того боку почулися глухі, безсилі черги з автоматичної зброї корпорації — кулі просто в'язли в реліктовій деревині.

— Шлях закрито, — важко дихаючи, промовила Мія, опускаючись на чотири копита в ледяну воду. Вода сягала їй до колін, а течія була досить відчутною, тягнучи їх уперед, углиб підземелля.

— Тоді рухаємося, — Олена важко спиралася на плече Лади. Її обличчя в бляклому світлі вогню Яреми здавалося примарним, але погляд став чітким. — Цей колектор веде до природних печер. За моїми підрахунками, десь за два кілометри звідси річище підземної річки різко повертає в бік затоплених гротів під Сабаровською скелею. Там є вихід на поверхню, але він прихований водою.

Вони йшли вбрід майже годину. Стіни колектора з часом змінилися з бетонних на природні гранітні брили, покриті мохом і слизькими водоростями. Ярема йшов попереду, його вогонь то згасав від високої вологості, то спалахував знову, коли хлопець злився. Мія йшла позаду, уважно вдивляючись у батьківський щоденник під світлом вогняних іскор. Намокла обкладинка більше не приховувала таємниць — тепер, після активації «Мальви», деякі лінії на сторінках почали слабко підсвічуватися тим самим смарагдовим світлом, що й її очі.

— Тут є позначка, — раптом зупинилася Мія, вказуючи на малюнок у щоденнику. — Батько позначив це місце як «Грот Сліз». Він писав, що тут реліктова енергія метеорита перетинається з жилами підземних вод. Це не просто прохід, Олено. Що він тут заховав?

Олена зупинилася, її дихання переривалося. Вона подивилася на Мію з сумішшю остраху й поваги.
— Твій батько знав, що Подільський щит — це не просто територія. Це живий організм. І центральне ядро метеорита, яке дає енергію всьому лісу, знаходиться не в Січі. Січ — це лише серце. А тут, під Сабаровом... знаходиться його мозок. Головний вузол управління щитом. Корпорація шукає його, щоб вимкнути захист усього регіону й почати масовий видобуток реліктових мінералів.

Раптом Генрі, який летів попереду, видав різкий, пронизливий крик і стрімко повернув назад, ледь не зачепивши крилом голову Яреми.

Печера попереду розширилася, перетворюючись на величезний підземний амфітеатр, але замість спокійної темряви вони побачили дивне, штучне неонове світло. Вода попереду була збурена.

— О ні... — прошепотів Ярема, виставляючи руки вперед. Його вогонь спалахнув на повну потужність.

З води, з глухим механічним гудінням, почали підійматися чорні, глянцеві силуети. Це були амфібійні дрони-ліквідатори «Егіди» — павукоподібні машини, створені спеціально для зачистки підземних водних шляхів. Червоні лазерні приціли миттєво розрізали темряву гроту, зафіксувавшись на грудях Мії, саме на срібних пластинах її ременя.

— Вони вирахували координати колектора з супутника ще до того, як ми підірвали чіп! — скрикнула Олена. — Вони зайшли з боку річки!

Один із дронів випустив першу чергу важких плазмових зарядів. Вода навколо вибухнула окропом і парою. Ярема миттєво виставив перед собою вогняний щит, перехоплюючи наступний удар, але сила вибуху відкинула його назад, у холодну воду.

— Ладо, забирай Олену й ховайтеся за гранітний виступ! — крикнула Мія, відчуваючи, як усередині неї знову підіймається гаряча хвиля «Мальви».

Вона розправила свої срібні крила, стрімко розсікаючи повітря над водою. Копита Мії з силою вдарили по затопленому гранітному платформи. Замість того, щоб викликати коріння, якого тут, під товщею води, майже не було, вона звернулася до самої річки. Код «Мальва» відповіла на її заклик, об'єднуючи силу Землі з реліктовим мулом Південного Бугу.

Вода навколо дронів раптово закипіла, перетворюючись на густу, важку консистенцію. Тисячі тонких, гострих як бритва кристалів реліктового льоду та застиглого мулу почали стрімко рости прямо з дна річки, пробиваючи залізні корпуси машин. Один із дронів-павуків спробував розвернутися, але кристалічна лоза намертво скувала його кінцівки, замикаючи внутрішні акумулятори. Зал заповнився тріском електричних розрядів і вибухами перегрітих моторів.

Ярема підвівся з води, важко дихаючи, його одяг повністю промок, але очі горіли бойовим азартом. Він підкинув у повітря кілька вогняних сфер, точно влучаючи в оптичні датчики останнього розвідувального дрона, що намагався відступити назад у глибину. Машина з шипінням затонула, залишаючи по собі лише масляну пляму на воді.

Тиша повернулася в грот, порушувана лише важким диханням героїв та мірним капанням води зі склепіння.