Розділ 25

— Пастка! — вигукнув Ярема, і його руки миттєво спалахнули яскравим, несамовитим полум'ям.

Він кинувся до важких герметичних дверей, викидаючи вперед потужні струмені вогню, щоб розплавити запірні механізми. Проте метал, укріплений титановим сплавом корпорації, лише розжарився до червоного, не піддаючись. Зелений газ тим часом стрімко заповнював простір лабораторії, спускаючись зі стелі важкими, отруйними пасмами.

Лада закрила обличчя краєм плаща, стримуючи напад задушливого кашлю. Генрі на металевій балці під стелею почав тривожно бити крилами, втрачаючи орієнтацію в їдкому повітрі.

— Олено, навіщо?! — крізь кашель крикнула Лада, дивлячись на жінку зі шрамом.

Олена навіть не ворухнулася. Вона стояла посеред зали, а по її щоках текли сльози, залишаючи чисті доріжки на брудному обличчі.

— У мене не було вибору, Ладо... Вони тримають мого сина, — її голос зривався на хрип. — Вони вживили в мене нейрочіп. Усе, що я бачу й чую, транслюється прямим каналом у штаб «Егіди». Вони вже знають, що Мія тут. Вони заблокували лабораторію ззовні. Цей газ — не для вбивства. Це паралітик. Вони хочуть взяти її живою!

Мія відчула, як її легені починає палити. Ноги підкошувалися, а копита ковзали по гладкому бетону. Поранене крило відгукнулося різким, паралізуючим болем. Вона опустилася на коліна поруч із круглою платформою в центрі залу, важко ковтаючи отруєне повітря.

«Це кінець? — промайнуло в її голові. — Я знайшла свій дім лише для того, щоб стати зброєю в руках корпорації?»

Вона притиснула батьківський щоденник до грудей. Шкіра під срібними пластинами ременя палала, наче туди приклали розпечене вугілля. Раптом крізь гуркіт власного серця Мія почула дивний, ледь вловимий гул. Це був той самий поклик землі, який вона відчула на Січі, але тут, глибоко під бетоном лабораторії, він пробивався крізь залишки зруйнованого кристалічного уловлювача.

«Реліктове ядро реагує не на код чи силу. Воно відгукується лише на...» — згадала вона незакінчену фразу зі щоденника.

Мія заплющила очі й опустила долоню на металеву обшивку підлоги, пробиваючись думками крізь шари бетону, заліза та хімікатів — туди, де глибоко внизу дихали прадавні подільські граніти. Вона не намагалася боротися чи ламати стіни. Вона просто покликала ліс. Покликала так, як кличе дитина матір у повній темряві.

В ту ж мить її ДНК, модифікована колись у цих стінах, здетонувала у відповідь на цей внутрішній крик. Код «Мальва» активувався.

Срібні пластини на її грудях спалахнули не вогнем, а чистим, смарагдово-зеленим світлом. По тілу Мії прокотилася потужна хвиля енергії, яка вирвалася назовні видимим концентричним колом. Бетонна підлога під її копитами з тріском розійшлася, і з утворених щілин з шаленою швидкістю почали пробиватися товсті, міцні пагони дикого плюща та коріння дубів, що спали глибоко під фундаментами лабораторії.

Коріння за лічені секунди обплело вентиляційні решітки, намертво перекриваючи подачу отруйного газу. Інші пагони кинулися до комп'ютерних терміналів, проростаючи прямо крізь плати та замикаючи дроти. Системи корпорації всередині бункера почали виходити з ладу одна за одною.

Ярема розвернувся, важко дихаючи, і його очі розширилися від подиву. Зелений газ швидко розсіювався, поглинений листям рослин, що виросли прямо з бетону.

Олена впала на коліна, хапаючись за голову. Нейрочіп за її вухом заіскрився, і вона скрикнула від болю, коли зв'язок із штабом «Егіди» було примусово і грубо розірвано живою силою природи.

Мія повільно піднялася. Її очі світилися тим самим смарагдовим світлом, а зранене крило за її спиною розправилося саме по собі, підкоряючись новій, реліктовій силі, що вирувала в її жилах.

Смарагдове сяйво в очах Мії повільно згасало, залишаючи по собі глибокий, насичений колір лісового моху. Сила, що щойно вирувала в її жилах, повернулася назад у землю, але підземний зал лабораторії змінився назавжди. Товсте, схоже на змій, коріння прадавніх дубів намертво запечатало вентиляційні шахти, а дикий плющ густо обплів розпечені Яремою титанові двері. Повітря очистилося, наповнившись різким запахом свіжого листя, перемішаним із гаром від згорілої проводки.

Ярема підбіг до Мії, підтримуючи її під лікоть. Полум'я на його руках згасло, залишивши лише легке тремтіння та гарячий димок, що здіймався від пальців.
— Міє, ти як? — у його голосі змішалися переляк і щире захоплення. — Те, що ти щойно зробила… це було неймовірно. Енергетичні ланцюги бункера повністю вигоріли.

— Я в порядку, — тихо відповіла Мія, важко дихаючи. Вона з подивом озирнулася назад: її ліве крило, яке ще годину тому було щільно притиснуте до спини брудними бинтами, тепер вільно розправилося. Білий льон тріснув, оголивши здорове, міцне пір'я, що переливалося сріблом. Жива сила «Мальви» за лічені секунди затягнула рану, яку не могли загоїти дні відпочинку. — Земля… вона відповіла мені.

Тим часом Лада вже стояла на колінах біля Олени. Жінка зі шрамом лежала на боці, важко дихаючи й міцно заплющивши очі. Маленький металевий порт за її лівим вухом, через який корпорація вела трансляцію, тепер обвуглився й випустив останню тонку цівку сизого диму. Коріння, викликане Мією, знищило електроніку «Егіди» не лише в стінах, а й усередині самого чіпа.

— Зв'язок розірвано, — хрипко промовила Олена, розплющуючи очі й намагаючись сісти за допомогою Лади. Її погляд більше не був скляним чи відчуженим. Вона дивилася на Мію з сумішшю провини та полегшення. — Нейромережа корпорації в моїй голові… вона просто вимкнулася. Дякую тобі, дівчинко. Ти врятувала мене від їхнього контролю, але… ви опинилися в пастці. Коли чіп згас, у штабі «Егіди» зрозуміли, що місія провалена. Сюди вже летить загін ліквідації. Вони підірвуть цей бункер разом із нами, щоб «Мальва» не дісталася нікому.

— Ми не дамо їм такої радості, — рішуче сказав Ярема, озираючись на заблокований вихід. — Але ці двері тепер заклинило намертво. Твій вогонь їх не взяв, а коріння Мії заплутало механізми ще сильніше. Нам потрібен інший шлях.