Розділ 21

Перші дні після битви на Іллінецькому кратері принесли на береги Південного Бугу довгоочікуване, майже забуте затишшя. Техногенний гул, який роками долинав із боку закритих об’єктів «Астроблеми», нарешті стих. Заводи на мулистих складах стояли пусткою, їхні металеві корпуси швидко покривалися памороззю та першим осіннім мохом — природа поспішала залікувати рани, нанесені людиною.

Мія сиділа на дерев'яному пірсі біля батьківського хутора, опустивши копита у прохолодну річкову воду. Її ліве крило було щільно перев’язане чистим льоном і пахло цілющими травами, які Лада зібрала в заповідних ярах. Біль у тілі після фінального протистояння майже минув, поступившись місцем глибокій, приємній втомі. На її шиї більше не було бурштинового кулона, але заплющуючи очі, дівчина відчувала, що їй більше не потрібні інструменти. Вона чула кожен рух підземних вод, кожен сплеск риби й те, як глибоко під мулом дихає земля.

З боку хати почувся тихий скрип дверей. Лада вийшла на ґанок, тримаючи дві глиняні кружки з гарячим чаєм із чебрецю. Вона йшла повільно, але в її рухах уже не було тієї в’язничної слабкості — магія Поділля, повернувшись до своєї Берегині, з кожним днем наповнювала її тіло новою силою. Сірі очі жінки, які шістнадцять років бачили лише залізо та фіолетові індикатори, тепер з подивом і ніжністю вбирали красу рідного берега.

— Твій батько завжди казав, що річка пам’ятає все, — тихо мовила Лада, сідаючи поруч із донькою на вогкий настил пірсу й протягуючи їй кухоль. — Вона пам’ятає бруд, але завжди прагне очищення.

Мія зробила ковток, відчуваючи, як приємне тепло розливається по тілу.
— Вони справді пішли, мамо? «Астроблема» більше не повернеться?

— Їхні прилади мертві, а люди Стрілецького тікають з області через лісові кордони, — Лада ніжно обняла дівчину за плечі. — Але головне — Вівтар знову закрився. Магічний щит Поділля відновився, і тепер залізо чужинців тут безсиле.

На подвір’ї хутора спалахнув яскравий багряний вогник — це Ярема розпалював дрова в старій печі. Його полум’я більше не вирувало тривожним помаранчевим кольором війни; тепер воно грало лагідним, затишним теплом, піднімаючись рівним стовпом диму в чистое передвечірнє небо. Генрі, гордо розправивши свої гігантські крила, сидів на даху хати, пильно вглядаючись у лісову смугу, хоча небезпеки більше не було.

Мія дістала з торби батьківський щоденник і поклала його на коліна. Сторінки, заплямовані річковим мулом і кіптявою, більше не здавалися їй набором незрозумілих символів. Вона провела пальцями по паперу, і під її нігтями спалахнули ледь помітні бірюзові іскри. Текст на сторінках почав змінюватися, вбираючи в себе події останніх днів — історія кентавридині, яка врятувала свій дім, тепер закарбовувалася в самій суті магічного літопису.

Попереду було ще багато роботи: відбудова Січі, очищення підземних тунелів від залишків корпоративного сміття та лікування пораненого лісу. Але зараз, дивлячись на теплий вогонь Перелесника та відчуваючи руку матері на своєму плечі, Мія вперше за довгий час відчула, що вона вдома. І її справжнє служіння цьому краю тільки починалося.

Сонце почало повільно ховатися за подільські пагорби, фарбуючи плесо Південного Бугу в глибокі багряні та золоті відтінки. Мія заплющила очі, прислухаючись до тиші. Але ця тиша не була мертвою — вона була живою, наповненою тисячами тихих звуків природи, яка нарешті скинула залізне ярмо.

Раптом річкова вода біля самого пірсу завібрувала. Чорний, маслянистий мул, який корпорація роками отруювала своїми хімічними стоками для охолодження підземних генераторів, почав повільно підніматися на поверхню. Магічний імпульс Вівтаря змусив землю відторгнути чужорідну отруту.

Лада підвелася, її постать у променях заходу сонця здавалася величною та непохитною. Вона витягнула руки над водою, і її пальці загорнулися сріблястим лісовим світлом.
— Вони думали, що можуть безкарно пити кров цієї річки, — тихо, але з глибокою силою промовила Берегиня. — Але Поділля вміє очищатися. Допоможи мені, Міє. Звернися до сили свого батька.

Мія підвелася на коліна прямо на дерев'яному настилі. Вона опустила долоні в річкову воду, відчуваючи, як магічний струм землі миттєво проходить крізь її тіло. Вона не просто бачила річку — вона стала її частиною. Дівчина відчула кожен забруднений куточок підземних русел, кожну забиту іржею трубу, яку залишили найманці.

Разом із матір’ю вони спрямували єдиний, потужний імпульс волі глибоко під воду. Пролунав тихий, глухий сплеск. Хвиля чистої, бірюзової енергії прокотилася по дну Південного Бугу, розбиваючи корпоративні хімікати на нешкідливі атоми. Чорна отруйна багнюка на очах перетворювалася на цілющий, багатий сапропель, який її батько плекав усе життя. Вода навколо пірсу стала настільки прозорою, що в променях вечірнього сонця стало видно кожну річкову гальку.

З берега до них підійшов Ярема, тримаючи в руках стару залізну каністру з фіолетовим маркуванням «Астроблеми», яку він знайшов у кущах біля паркану.
— Дивіться, що я знайшов, — Перелесник посміхнувся, і з його пальців зірвався маленький, але неймовірно гарячий білий вогник. За секунду пластик і залізо спалахнули, перетворюючись на хмаринку нешкідливого білого диму, який одразу розвіявся вітром. — Чиста робота. Ліс очиститься швидше, ніж ми думали.

Генрі злетів із даху хати, описав широке коло над очищеною річкою та поважно ухнув, сідаючи Мії на здорове плече. Його круглі жовті очі світилися гордістю.

Мія глибоко вдихнула свіже, прохолодне повітря, яке тепер пахло лише м'ятою, чебрецем і вологою землею. Вона зрозуміла, що очищення краю — це не лише знищення ворогів, це щоденна праця, повернення любові туди, де панував страх.

Попереду на них чекав новий день і Велика рада, але сьогодні ввечері Подільський щит нарешті дихав вільно.