Розділ 18

Вузький підземний хід, що вів від нори водяників, ставав дедалі вологішим, аж поки під ногами Мії не зашелестіла дрібна річкова галька, перемішана з густим, маслянистим чорним багнюкою. Повітря тут пахло інакше, ніж у заповідному лісі — тут панував стійкий, сирий аромат Південного Бугу та специфічний кислуватий запах мінеральних добрив. Вони вийшли на територію мулистих заводів Західної січі.

Ці заводи були гордістю племені кентаврів під керівництвом вожака Ардана. Тут, на закритих від людей прибережних ділянках, кентаври за допомогою магії та прадавніх дерев'яних механізмів викачували з дна річки особливий сапропель — лікувальний та енергетичний мул, який підживлював коріння лісових дерев і давав силу громаді. Проте сьогодні гігантські дерев'яні колеса, що зазвичай ритмічно переганяли воду, стояли нерухомо, наче застиглі примари у передсвітанковому тумані.

Мія обережно визирнула з-під масивного дерев'яного настилу шлюзу. Її кінські вуха тривожно сіпалися, вловлюючи кожен шурхіт річкових хвиль.

— Тут нікого немає, — тихо ухнув Генрі, який знову обернувся на маленького сича й сидів на її плечі, міцно вчепившись кігтями у шкіряну куртку дівчини. — Варта мулистих заводів зазвичай налічує п'ятьох важких воїнів. Але зараз на постах порожньо. Богдан свідомо зняв звідси охорону.

— Звісно, зняв, — похмуро процідив Ярема, який ішов слідом. Його подоба після зцілення руною Живої Землі була абсолютно стабільною, але Перелесник тримав руки в кишенях, контролюючи вогняні іскри на пальцях. — Коли контрабандистам Стрілецького потрібно вивезти щось велике з лісу, річкові заводи — це ідеальні ворота у світ людей. Тут Південний Буг звужується, і через мілини легко переправити будь-яку техніку. Подивіться на причал.

Мія придивилася крізь сіру стіну річкового туману до довгого дерев'яного пірса, де зазвичай швартувалися важкі плоти кентаврів. Там, прямо на дошках, у світлі місяця блищали кілька великих металевих контейнерів із маркуванням корпорації «Астроблема». Вони були відкриті. Всередині лежали порожні акумулятори для фіолетових звукових гвинтівок найманців та важкі ланцюги.

Але найстрашніше Мії відкрилося, коли вона опустила погляд на вологу землю біля причалу.

Вся територія заводу була понівечена глибокими, свіжими слідами коліс людських всюдиходів. Богдан не просто допоміг Стрілецькому підірвати машину на хуторі — він перетворив заводи її батька Ардана на повноцінну базу для людської контрабанди.

— Він ховає тут людську зброю, — прошепотіла Мія, відчуваючи, як кулон матері на її шиї знову стає крижаним від люті. — Поки мій батько збирає плем'я в ярах і готується захищати кордони від штурму, його найкращий радник будує пастку прямо у нас під носом. Нам потрібно терміново дістатися головного намету Ардана.

— Чекай, Міє, — Генрі на її плечі раптово настовбурчив пір'я і витягнув шию в бік великого складу готового мулу, що стояв трохи осторонь. — Крізь щілини в стіні складу пробивається світло ліхтаря. І там хтось розмовляє. Голос... голос схожий на Богдана. Він уже повернувся з хутора!

Мія притиснула щоденник Лади ближче до грудей, переглянулася з Яремою і, безшумно ступаючи копитами по м'якому річковому мулу, рушила в тінь складу, щоб підслухати фінальну частину підступного плану зрадника.

Мія ступала настільки обережно, що звук її чотирьох копит повністю тонув у вогкому річковому мулі. Разом із Яремою та Генрі вона обігнула масивну дерев’яну стіну складу. Світло, що пробивалося крізь щілини між колодами, йшло не від звичайного ліхтаря — воно було холодним, бірюзово-білим, дуже схожим на те магічне світіння, яким блукав шкіряний щоденник у її руках.

Але замість складу зрадників, прохід між будівлями вивів їх на приховане від сторонніх очей лісове озеро, що живилося підземними джерелами Південного Бугу. Туман тут стояв стіною, але те, що Мія побачила на березі, змусило її серце повністю заніміти.

Біля самої води, оточена трьома озброєними найманцями «Астроблеми» та самим Богданом, на колінах стояла ворона кентавридиня.

Її довга дика грива була заплутана й припала річковою травою, а на руках і крупі виблискували важкі сталеві кайдани з тими самими фіолетовими індикаторами, які глушили магію [ health]. Вона була виснажена, але її сірі очі палали такою ж гордістю й люттю, яку Мія щоранку бачила у своєму власному дзеркалі.

Це була Лада. Її мати, яку вважали викраденою шістнадцять років тому, весь цей час перебувала в полоні Богдана та корпорації прямо тут, на території мулистих заводів її батька! Богдан не просто зраджував Ардана — він роками тримав його дружину як заручницю під землею, викачуючи з неї знання про Іллінецький кратер.

— Ти обіцяв, що не чіпатимеш Ардана і дівчинку, Богдане! — голос Лади, попри слабкість, пролунав гостро, відлунюючи над чорною водою озера. — Ти сказав, що якщо я віддам людям Стрілецького координати Вівтаря під кратером, моя донька житиме! Чому твої найманці сьогодні влаштували полювання на хуторі?!

Богдан важко стукнув копитом об гальку, і його залізний спис глухо забрязкав:
— Твоя донька занадто допитлива, Ладо. Вона знайшла твій щоденник. Вона об’єдналася з Перелесником і підірвала нашу першу машину. Якщо Стрілецький дізнається, що якесь шістнадцятирічне дівчисько зриває контракт «Астроблеми» [ health], він знищить усю Західну січ. Люди вже везуть важкі детонатори до кратера. Ми перевеземо тебе туди прямо зараз, і ти сама активуєш для нас Другий Ключ, інакше твоя Мія не доживе до світанку.

Один із найманців у чорній формі грубо штовхнув Ладу в спину стволом фіолетової гвинтівки, змушуючи її підвестися на ноги. Кайдани на її крупі болісно забрязкали.

Мія відчула, як увесь її світ розлетівся на дрібні друзки, а на зміну страху прийшла чиста, всепоглинаюча лють прадавніх китоврасів. Бурштиновий кулон на її шиї спалахнув таким потужним бірюзовим світлом, що пробив туман наскрізь. Вона більше не збиралася ховатися в тіні.