ХІІ ЗВОРОТНІЙ ОБЕРТ РУЛЕТКИ

1

         Капітоненко більше не злився. Та частина мозку, що генерує емоції, відмерла, відбушувала, відгриміла, передуріла й упокорилася таким незвичним спокоєм, який буває лише після найважчої форми інсульту або медичного сну. Одразу скінчилося все. Навіть годинник на стіні відбивав секунди, в яких не закарбовувалося для минулого нічого з того, що він міг би потім назвати своїм. 

         - Твою ж мать, Сашо! – крикнув Федько Артурович, зібгавши газету з черговою дозою компромату. – Прийди нарешті до тями!

         Ще тиждень тому, коли нотаріус оголосив заповіт покійного, вони ледве не втопилися в горілці, обмиваючи контрольний пакет акцій солідного банку. Капітоненко не міг повірити своєму щастю, бо разом з опікунством над донькою (до неї додали і чорнявий доважок, але байдуже!) отримав місце у тому ешелоні, який в його колах прийнято називати верхнім. Цей пік настільки захмарний, що не потребував перехідних вершин. Ще з ранку Капітоненко в силу своїх стартових можливостей планував повзти на ту висоту в упряжці альпініста і без особливих надій на успіх, а йому доля взяла й прислала гелікоптер. І тут на тобі! Минуле, що постійно плететься за ним слідом як згубна, нищівна, фатальна  примара намалювалося на його дорозі знову. Причому однією із своїх найстрашніших граней. Гірше за це могло бути лише відео з побитою собакою, що сходить слиною через упряжку в роті. Але це ще не вечір! Мотя пішов ва банк і ні перед чим не зупиниться! В принципі його зрозуміти можна! Він за ради тієї частки акційних паперів довгих десять років приховував сороміцькі таємниці своєї божевільної дружини, а ось тепер його найлютіший ворог взяв і загріб усе!

         - То що, Сашо, - злиться Федько Артурович, бо не зносить їхні посиденьки в бібліотеці. Тут вони завжди обговорюють, з його точки зору, щось найбільш проблемне. – Треба приймати якесь рішення. Через тиждень збори акціонерів.

         - Ти ж розумієш, що після тієї статті Мотя справді може змусити їх через суд переглянути заповіт, а то й кине мене за решітку. Мовляв, убивці не можна довірити наші гроші. І що тоді?

         - Може пора витягти із запасників Мотіного фермера? – нагадав юрист про зібраний компромат. - Царство  Небесне бідоласі… 

         - Зуб за зуб?

         - А чому б і ні? Той твій придурок сам повісився, а тут відвертий кримінал. Мотя так поспішав розширити плантацію під свої помідори для європейського кетчупу, що…

         - Не можна, - заперечив Сан Сан. – У Момота в заручниках моя дочка. А той виродок за банк тестя і рідну матір не пошкодує. Він вивалив пресі історію з казино тільки тому, що був впевнений -  через доньку я мовчатиму про його «мокруху».. …А потім…

         - Можеш не продовжувати.

         - Що ти маєш на увазі?

         - Це й так ясно. Ти хочеш обміняти акції на право бачитися з донькою.

         - Так, - кивнув Сан Сан. – Оформи все як слід юридично і відвези. Взамін нехай дасть розписку. Без неї мою частку не передавай. По дорозі Ліну покличеш.

         - А самому що – рука відсохла набрати номер? – здивувався юрист.

         - Вона може не захоче тепер, - спохмурнів він. – А ти її вмов. Ну ти ж вмієш.

         Ліна приїхала після зміни в бункері втомлена і трохи сумна, але без осуду в погляді. Мабуть, вже звикла до тіні його минулого, що нескінченно бродить сторінками місцевих газет, мов кошлате чудовисько. Хотів почати з традиційного: «Як там хлищ?», але вона випередила, вмощуючись в кріслі без запрошення. На особливі церемонії він більше не заслуговує.

         - Федько Артурович вже все розповів. Не виправдуйся, -  сказала зі спокоєм, що межує з байдужістю. Їй на все наплювати?!! Та й скільки можна? – Я одного лише не  збагну – навіщо банкір втяг тебе у цю історію? Було б логічніше, аби він до твоїх 15 відсотків додав трохи своїх акцій разом з дорученням попіклуватися про нерідних дітей Момота – і все! Мотя здобрів би контрольним пакетом і не рипнувся. А тепер що?

         - А тепер Федько післязавтра віддасть увесь призначений мені спадок – і тоді уже точно буде все. Він за дочку ще й мою теперішню частку виміняє. Я його знаю як облупленого. Комерсант хренів.

         - І ти припускаєш, що наш могутній Вольдемар отак тупо дав маху?

         - Та я й сам здивований, якщо чесно, - погодився з її сумнівами Сан Сан. – Але хвороба…Може втратив здатність до багатоходівок.

         - А він взагалі знав щось про ту історію з повішеним?

         - О, ще й як! – засміявся Капітоненко. – Якщо чесно, то смерть того розумника більше на його совісті. Я почав розкручувати рулетку, а старий не зміг зупинитися. Взагалі забавна штука. Ти тут увесь час про свій АнтиВсесвіт розказуєш. Так ось, тінню банкіра була пристрасть до гри. Він все життя був прихованим громаном. Міг тисячі за ніч спустити під гул барабану. Думаєш чому, він розділив акції банку між мною, Мотею, Юлькою і акціонерами, залишивши собі скромні 30 відсотків? Тому що боявся програти все!  

         Капітонеко зручніше вмостився на дивані і продовжив. Його нова історія виявилася на рідкість драматичною, хоча й починалася, як проста забава. Сидячи на банківських потоках, що самі рухалися в межах ідеально розробленої схеми, він  швидко занудьгував й за для розваги підкинув тоді ще своєму тестю ідею відкрити казино. Ця іграшка спочатку просто веселила, а потім несподівано для самих власників, стала їхньою володаркою.