Х СЛАБКІСТЬ ЗАЛІЗНОГО ВОВКА

1

         У нього в руках хруснув олівець.

         - Чорт забирай, - вилаявся Капітоненко, жбурнувши обидва уламки до порожньої урни й ковзнув вкрадливим поглядом по рубіновій краплі дракона.  Та ще зберігала свій природній відтінок, але в ній вже відчувалася готовність прийняти більш високий рівень емоцій. «Облиш, - сказав він янтрі. – Я спокійний».

         Кілька наступних секунд Сан Сан просто барабанив пальцями по столу, а коли у правому нижньому кутку монітора блимнули заповітні 10:10, набрав номер секретарки.

         - Ніно, Ліна прийшла? – запитав він і несподівано для самого себе завмер. А раптом передумала?

         Після ночі в готелі минуло три дні. Рівно стільки вона взяла часу для того, щоб відпустити найбільш стражденних клієнтів зі свого довгого списку й повернутися на роботу в бункер. З пропозицією до її офісу їздив Андрій, який зайняв місце Яніни. Сам Капітоненко так і не зважився набрати номер, хоча пробував не раз, нервово постукуючи пачкою сигарет по столі.

          Ліна дала «добро» без капризів і додаткових умов, переказавши гінцем лише коротке, холодне, безлике, абсолютно порожнє «спасибі». «І все?» – перепитав Сан Сан, розуміючи настільки смішною є ця дитяча образа. «А треба було ще щось уточнити?» - знітився колишній піарник, відчуваючи себе новачком на новій посаді. «Та, ні, все гаразд», - заспокоїв посильного,  хоча самому здалося, ніби по його гарячому обличчю спочатку провели шматочком льоду з морозильної камери, а потім туди ж встромили і всю голову, аби  швидше охолола від своїх безпідставних сподівань.

         - Так, прийшла, - доповіла Ніна. – Але у коридорі її перехопив Макс. На них посипалися німці. Роберт знайшов покупців на «Трикутник Тесла».  У Дрездені, здається. Там роботи на кілька місяців…

         - Гаразд, дякую, - вичавив з себе стримано і офіційно, аби жодне слово не видало легкі дрижаки в колінах. - Принеси, будь ласка, кави. 

         У нього з’явилася надія, що неговірка секретарка все ж видасть кілька смачних подробиць, пригадавши якусь дрібничку. Але та мовчки поставила на стіл чашку і з виправкою надресированого служаки, який роззявляє рот лише по команді, рушила до дверей.

         - Дякую, - кивнув Сан Сан услід і додав. – Попроси, будь ласка, Ліну нехай зайде на хвилинку. Ми не обговорили зарплату.    

         Капітоненко не розумів причину свого гніву. Точніше розумів, але внутрішньо не приймав, тому переконував себе у тому, що злиться на відсторонену байдужість відьми, а не на свою власну нездатність спокійно змиритися саме з такою її реакцією на вечір в готелі. А хіба та реакція могла бути іншою?

         …Переступити поріг номеру Ліни йому завадив страх. Сан Сан злякався буденності, в якій чисте видіння у сяйві місячного тунелю зійшло на землю в жіночому тілі й спокусливо цідить вино навпроти. Він не був готовий до її готовності, що читалася в зелених очах і навіть розсипалася мільйоном іскорок в надрах несподівано грайливого смарагду, збурюючи бажання дотягтися до нього рукою. Дозрілий плід сам падав у долоні абсолютно природним способом, але він знову зачинив двері…

          Вже за півгодини той клятий смарагд, що й далі стояв перед очима, допік своєю феєрією до самісіньких печінок, і Сан Сан кинувся до дверей знову. Спочатку обережно постукав, потім сильніше, зрештою рвонув з усієї сили ручку, а коли не почув Ліниних кроків за стіною, побіг сходами вниз.

         - А вона хвилин десять тому поїхала, - доповів черговий на рецепшені й виструнчився, як солдат. «Її треба було затримати?» - читалося в його тривожному погляді.

         - Добре, старий, - заспокоїв його Сан Сан, ще більше розслаблюючи на шиї демократичний шарфик. – Усе гаразд.

         Капітоненко швидко витяг телефон й нервово пробігся пальцями по склу.

         - Моніко, привіт! – сказав після довгого гудка. – Пришли Маргариту. У мій номер.

         - Я її вже віддала, - почувся трохи хриплуватий голос курія зі стажем. - Не хвилюйся, у хороші руки.

         На мові бувалої пані це означало, що його улюблена повія з елітного ескорту вийшла заміж за одного із постійних клієнтів. Моніка любить прилаштовувати своїх вихованець на піку їхньої популярності, аби ті після втрати розкішного товарного вигляду не потрапляли до дешевих борделів й не розв’язували язики.

         - Тоді Таньку давай! – наказав Сан Сан, втрачаючи терпіння.

         - Вона у відрядженні, - спокійно доповіла та.

         Це означало, що друга фаворитка супроводжує клієнта у якійсь поїздці і теж не прибуде.

         - Ну тоді сама дуй сюди! Негайно! 

         - Ти збожеволів?

         Вона завжди так каже, набиваючи ціну, тому замість вмовлянь, Сан Сан назвав суму. Пані після короткої паузи тихо зітхнула: «Гаразд».

            Капітоненко завжди смакує миттю, коли Моніка з’являється на порозі його готельного люксу. У ній є те, що він любить у жінках очима – підтягнута інструктором фітнес-клубу довготелеса фігура, бюст трохи більше середнього і зачіска, над якою постійно трудиться схиблений на експериментах стиліст. Цього разу її асиметрично пострижена і злегка розкуйовджена голова ідеально гармоніювала з піджаком, в якому одні деталі нахабно підстрибнули вгору, а інші неприродно витягнулися вниз. Така фантазія на тему одягу могла народитися виключно в голові абсолютно божевільної шукачки пригод, яка давно зав’язала зі своїм минулим, проте не відпустила його остаточно.