VII НА ВИСОТІ

1

         Перед очима – крутий гірський спуск. Капітоненко як одержимий увесь тиждень гарцював доступнішими вершинами, аби нарешті піднятися на цей вертикальний пік і, вдихнувши чисте карпатське повітря на повні груди, стрімголов злетіти вниз. Після останньої розмови з банкіром давнє бажання стало нав’язливою ідеєю або чимось на кшталт торгу з самим собою. «Якщо злечу і не вб’юся, значить, треба йти, - казав сам собі, плутаючись у вирі думок. – А якщо…» 

         Альтернативні варіанти безуспішно клубилися в уяві блідим аморфним маревом, не складаючись в жодну прийнятну мозаїку. Як і пророкувала відьма, усе теперішнє і прожите дійшло до фіналу, але бізнесові ідеї, що могли б умовно дотягтися до статусу «нові», були схожі на спам.  Депутатство теж вилетіло «в корзину», не вписавшись у плани однієї з впливових партій, де вже знайшли на їхній з Мотею округ свого кандидата. Гнів банкіра цілком резонний – могли б відверто попередити без гри в компромат. Бачиш-но побоялися, що їм пришиють «договорняк». Чистої води блюзнірство! Так би й сказали, що не вміють по-іншому. У них тепер життя по-новому з однаково незмінним результатом.  Ставки після цього автоматично злетіли вгору – треба йти у мери. «Сашо, так, навіть, краще, - заспокоїв банкір. – Грати, так по-крупному. Тим більше, та, господи прости, партія нам тепер винна. Можливо чимось підсоблять».

         Капітоненко ще раз глянув вниз, де розверзлася глибока гірська безодня.  Страх душить через брак підготовки. Це не його рівень, не його траса, не його висота. Чому ж він стоїть саме тут? Амбіції? Жадоба нових пригод?  Небажання визнати, що вже давно розміняв четвертий десяток? Невже цьому висінню над прірвою дійсно немає альтернативи? Є! Злетіти – і вбитися. Це ще один вихід, який може бути. Третього доля не припасла або він відмовляється його приймати. Як сказала б Яна – третій не прописаний на підсвідомому рівні. А може пора прописати? Може… Але… 

         Капітоненко ляснув лижною палицею по снігу, поковзався на місці, звів на небо тривожний погляд, що міг запросто зійти за прощальний і, більше не вагаючись, злетів вниз. У вухах засвистів вітер, в очі посипався збитий лижами сніг, зігнуті в колінах ноги ледве трималися купи, груди стиснув затриманий на старті подих. Але вже за мить ці незручності стали звичними й на зміну їм прийшло відчуття дивної окриленості, яку приносить тільки шаленство вільного польоту. Його  щастя може бути лише таким – на грані власних можливостей, на лезі бритви, на самісінькому кінчику старого життя, що постійно перероджується у щось нове.  Або так, або пропади воно усе пропадом!!! 

         Дно гірського провалля летіло назустріч швидше, ніж Капітоненко встигав опанувати себе. Він випростався усім тілом вперед, видихнув повітря й гупнув на сніжну поверхню.  Від удару потемніло в очах, але біль був не настільки гострим, щоб хвилюватися через поламані кінцівки і достатньо сильним, аби відчути себе живим.

         - Молодчинка, Олександре Олександровичу, - летів до нього інструктор, який чатував  внизу. – Прекрасний спуск! Рівний і фактично бездоганний. Давайте допоможу.

         Натренований чолов’яга стягнув з нього лижі, допоміг стати на ноги й старанно обтрусив з костюму злежаний сніг. Кістки боліли, але терпимо.   

         - Йти зможете чи викликати снігохід?

         Інструктор перед виходом в гори хотів доправити сюди транспорт і лікаря, але Капітоненко категорично відмовився.  Безпорадне гепання перед свідками – не його історія. Досить і ганьби з Юлькою. Поразки,  шикуючись одна за одною, часто переходять у суцільну чорну смугу, якій ні кінця, ні краю. Злетівши вниз, він силою розірвав ланцюг невдач,  що поступово затягувався навколо шиї зрощеним страхом і воскреслими комплексами.

         «Не применшуй значення символічних жестів, - якось сказала відьма, коли вони розплутували черговий вузол проблем. - Всесвіт  повинен знати про твої наміри, аби захистити від сповзання у бік АнтиВсесвіту». «Якусь фігню змолола», - подумав він тоді, але згодом таки осягнув глибину дивної фрази. Усе, що маєш, - прямий результат чогось твого – думок, намірів, вчинків. Плюс полягає у тому, що цим можна якось управляти самотужки, а мінус - у власній залежності від об’єктивних обставин. Не завжди вдається розвернути подію у потрібну колію, хоча поява саме такої колії, мабуть, і є результатом чогось твого.  Як все просто і складно одночасно.  З відьмою зрозуміліше. «Але ж вона - стовідсоткова сучка, - плюнув Сан Сан у сніг, коли чекали підйомник. -  Це ж треба таке»…     

         Навколо попливли похилі карпатські вершини.

         У природі Капітоненка завжди дратує … неприродний, з його точки зору, спокій.  Ця глобальна вселенська система не визнає випадковостей, душить проблиски бунту, тисне зводом непорушних закономірностей, силою налаштовує усе суще на свій заколисливий ритм, але при цьому лишається незворушною, ніби все сталося без неї.  Вона притягує і відштовхує одночасно. Її спокій  хочеться знищити відчайдушним криком, але тільки для того, аби знову шукати з нею повну гармонію. Все як у них з Ліною… Було…

… А тепер … Новину про відьмині походеньки вибазікав Федько по телефону.  

         - Ну зависли ми трохи в «Сан Сані», - бурмотів він недоспаним голосом, видаючи своє круте похмілля.

         - Хто?

         - Я зі своїми дівахами, Боря - айтішник, звісно Серж, Ніна, Макс, Ліна… 

         - І Ліна? – перепитав, ледве стримуючи несподіване і погано контрольоване хвилювання він. Історія з бібліотекою все не йшла з голови.