VI ШОУ СТРИЖЕНОЇ ОВЕЧКИ

1

          Контракт Федька Артуровича довічний. З «Корунду» він може піти лише на той світ або після природного відправлення господаря за цим же веселим маршрутом. Чух-чух-чух… Потяг рушив без жодної зупинки з двома пасажирами у вагоні СВ. От законника випустити б на сцену з ланцюгом на шиї… Хай би просто стояв, тріпаючи головою у такт мелодії. І все! Для розмаїття можна періодично вмикати його тужливе підвивання, наводячи сценічне світло на повний Місяць, що висить над його круглою лисою головою. Та ж повня за формою, але без космічної ілюзорності. Це вже претензія на режисерське мистецтво! Клас!!!

         - Лінко, ти що, оглухла! У нас проблеми! – волає він, спіймавши на моєму обличчі глузливу посмішку. Ментолові жуйки, якими перебиває запах крутого перегару, не маскують відчай минулої ночі. 

         - Та чую! Не кричи! Дай подумати!

         Мої пальці біжать по клавіатурі ноутбука, відкриваючи усі одразу нумерологічні програми, заточені на періодику. Одинадцять в місяці… Дев’ятка Третичного циклу… Вісімка року…

         - Ти йому казала зроби паузу, сходи до церкви, - не вгаває вічний носій шкіряних папок. - Він так і зробив! І де ж результат? Ми що, даремно голови під кадило підставляли у неділю?

         - Через Дев’ятку гріхи минулого полізли, - оправдуюся я за те, що не справилася з роллю штатної чарівниці. – І хто ж тим двом винен? Це ж треба таке! У Моті з Сан Саном одна баба на двох! З таким кармічним багажем не те, що у політику немає сенсу пхатися, а й з хати виходити?

         - А хата тут до чого? – надто серйозно переймався деталям спантеличений юрист.

         - А до того, що цеглина на голову може впасти!

         - Твою ж мать, Лінко! – сичить він. – Можна подумати, у нашій політиці –  святі зібралися. Та на них і тавро ніде ставити! Я це точно знаю. А Саша тепер вбитий, розумієш? Вольдемар думає, що тією публікацією він хоче викинути Мотю!

         - Хто такий Вольдемар?

         - Банкір. Тобто теперішній тесть Моті, який водночас колишній тесть Капи.

         - Ти зараз пожартував? – не вірю я почутому. Цих двох Господь наче в одну Матрицю втиснув.

         - А я ж казав, що нам депутатство не потрібне! Але що вже тепер…

         - Дурня якась, - не погоджуюся з версією Федька про ймовірну підозру спільного родича.  – Капітоненко  й собі репутацію підмочив би. Тут явно хтось третій зачищає електоральне поле. Але хто? Ти ж усіх цих бультер’єрів знаєш. Давай дати народження підозрюваних. Пошукаємо справжнього замовника.

         - Тут все набагато складніше, - розчаровано махнув рукою він, натякнувши, що цей варіант вже розглядався вчора за пляшкою і був відкинутий як нежиттєздатний. – Мотя ж йде від блоку мера. Розумієш? Стара гвардія не посміла б. Тут явно хтось свіженький намалювався. Але хід у нього розумний. На два кроки вперед мислить. Навіть, банкіру репутацію підмочив, бо той же вічний Мотькин спонсор. І не боїться ж сволота…

         - А хто спонсор у Сан Сана? – уточнила я, бо виявився об’єкт для вивчення, неохоплений жодною нумерологічною програмою.

         - Та немає нікого, - ще більш розчаровано зітхнув юрист. – Виперся з неприкритим задом. Програвши залишиться на бобах, бо не відіб’є вкладені бабки. 

         Свідома пауза у перегонах і похід до церкви не задобрила Дев’ятку. Точніше, якраз задобрила, але ситуація виглядає так, ніби прийшла розплата, а не підказка з точним рятівним підтекстом. Час подякувати Богу за милість й повернутися до висхідної точки, але Сан Сан через Федька Артуровича  змушує мене перебрати всі варіанти для наступу. Тепер битимемося з тінню, бо чітко проявленого Мотю банкір з перегонів зняв. Законник тепер мій куратор, бо Сержу дозволено готувати великий концерт у рок-пабі. Суїцидальниця мабуть старанно вживається в образ.

         - Слухай, передай хазяїну, що я пас, - відступаю, бо пекло з простого передчуття все чіткіше ставало реальністю. – Хай найме екстрасенса. Тут треба побачити невидиме.

         Він пробіг пальцями по телефону, доповів ситуацію коротким: «Лінка всьо», тричі «угукнув» для підтвердження того, що сказане зрозумів точно й наказав сісти в його автівку. Шеф хоче прийняти мою капітуляцію особисто.

         Сан Сана ми знайшли у бібліотеці. Серед стелажів, що вимостили стіни від підлоги до самісінької стелі він здався маленьким загубленим собакою, в якому більше не вгадувалася порода. Порожніх пляшок навколо вже не було, проте випита кава ще не повернула йому колишню форму. 

         - На, читай, - дав мені в руки газету. – А ти можеш йти. До завтра, - кинув у бік Федька Артуровича й зник за дверима.

         Вимитий, побритий і посвіжілий Сан Сан знову увійшов до бібліотеки хвилин за сорок, тримаючи на маленькому підносі дві склянки міцного чаю з лимоном, запах якого разом зі свіжим ароматом терпкого одеколону остаточно повернули колишній могутній образ. Незвичними здалися лише ненові джинси і темно-синій м’який светр, що вигідно відтінював його терновий погляд.   

         - Прочитала? – запитав він, ставлячи на стіл чашки. – І що скажеш?

         «А хто цього не читав. Усе місто гуде?» - хотіла сипнути сіль на рани щедрою пригоршнею, але пошкодувала його пихату Одиницю, яка від описаної історії щомиті ризикує впасти у глибоку депресію з періодичними проявами тиранії. З цим потім доведеться жити усім.  Словом, пошкодувала у першу чергу саму себе. Світ змушує бути егоїсткою.