II КЛІТКА ДЛЯ ВІЛЬНОГО ВІТРУ

1

            Завод для мене щодня починається із хранительки приймальні Ніни. Свої справи вона веде по-апетчному - навколо стерильна чистота (Одиниця Капітоненка шаленіє від щастя), теки розкладені у строгому алфавітному порядку, ключі у сейфі виблискують фабричним сяйвом, бо під наглядом секретарки ту яскравість не може притлумити, навіть, природна амортизація.

         Одягається вишукана 36-річна дама хоч і не в білий халат, проте у подібні до уніформи костюми, скроєні точно по стрункій фігурі. Як на мене, їй дуже б пасували маленькі капелюшки у формі збільшених пігулок активізованого вугілля. Не обов’язково чорні, але приземлено кубічні. Втім, вона змушена носити хустки від французького будинку моди «Hermes», подаровані Максом. У Парижі ті хустки розписує пані, що запала дизайнеру в душу ще у часи студіювання «малярства» під дахом мистецького коледжу. Уявляю страждання Ніни, адже ревність – її друге ім’я. 

         _ - Доброго дня, Євангеліно, - імена співробітників секретарка називає виключно так, як вони записані у паспорті, бо неточна назва ліків може призвести до неправильно виписаного рецепта. – Сьогодні вечеря буде діловою. Ось дані чоловіка. Олександр Олександрович просив, аби ви розглянули його з точки зору роботи за кордоном.

         Її останні слова потонули у гучному вітанні.

         - Чудово! Привіт, красуні!

         Макс завжди влітає вихором. Бог зна як йому вдається приковувати себе до комп’ютера та мікроскопу намертво, шукаючи нові дизайнерські форми. Поза робочим столом він суцільне стихійне лихо, що вертиться дзиґою й не стихає, мов радіо. Від його поцілунку Ніна похитнулася в бік і зміряла мене однаково переможним і ревнивим поглядом. Моя поява на заводі позбавила її спокою остаточно.  

         - О, Ніночко, ти вже віддала Ліні дату європейця? Молодець! – зрадів Макс, побачивши на столі виведені правильним почерком числа. – Це наша нова золота жила! Точніше, золота рибка! Асистенте, удачу можеш записати на свій рахунок!

         - Тобто? – перепитала я, не розуміючи, як зі мною може в’язатися золотоносний європеєць.

         - Давай, люба, пригадуй: Роберт Саєнко, Голландія, Авербухи, - квапить він мене, підкидаючи моїй пам’яті потрібні теги.  

         - Янтра Людмили Василівни?!!

         - Ну нарешті! – прицмокнув він. – Я ледве не помер від захвату, коли  Серж вручив те замовлення. Геніальна ідея! А вона тобі взагалі хто?

         - Мама дружини мого брата. З чоловіком і внуком живе у Голландії. А хто такий Роберт? Власник ювелірної компанії?

         -  Та ні. Типовий комерсант-посередник. Зараз таких називають лобістами.  

         - І що?

         - Ну як що? Побачив наш шедевр – і втратив спокій. Звична реакція. То як там було?.  

         Ната обрала для мами кулон у формі її астрологічної Рибки з чистого золота, одне око якої заплющене, а друге звабливо дивиться на світ маленьким діамантом. Іменинниця зайшлася радістю, але батько Михайло Ілліч пов’язав риб’ячу підсліпуватість з доньчиною скупістю, натякнувши, що друге око міг би оплатити сам, якби його вчасно про це попередили. «Та можна подумати», - огризнулася Ната, будучи точною копією свого тата не лише зовні, а і в поглядах на матеріальний світ. Але попри сімейне бурчання Авербухів,  «Золота Рибка» Людмили Василівни принесла мені в  «Корунді», перший гонорар, а тепер допомагала з усіх сил випливти ще й десь в Голландії. Я обожнюю цю скромну біляву жіночку, яка народилася талісманом не лише для своїх буркотливих чоловіка та доньки. Не даремно ж Ната вручила їй навіть Іллюшу, розуміючи, що саме бабця прокладе улюбленому внучку правильний життєвий шлях. А моя мама й досі впевнена, що свого сина невістка відправила за кордон, щоб він не заважав її заміжжю. Наївна.

         - Клас! Обожнюю такі історії! – підхопився Макс. – Ну все, Ніночко, ходімо. Асистенте, працюй, працюй. Золоту рибку треба спіймати за хвіст!  

         Через півгодини мені стає зрозуміло, з ким доведеться розпити за вечерею пляшку червоного вина, яке подадуть з добре пропеченим або гарно втушкованим м’ясом. В термостаті вже зараз домліває здобрений соусами молочний кролик, до якого підійде гречатто і вершковий козиний сир. Тушка травоїдного пухнастого звірка служить у Капиному ресторані відволікаючим маневром на той випадок, якщо господарю конче потрібно продемонструвати свою глибоко приховану миролюбність. А це був якраз той випадок.

         Замість гречатто, на прохання гостя, запекли картоплю, але з рештою я поцілила у десятку: класичний авантюрист, схований за образом галантного й вилизаного з усіх боків денді. Це не найгірші якості для торгівлі за умови, якщо  партнеру не давати спуску, але покластися при цьому на його персональну фортуну. Таке нам під силу.

         - Він повністю підходить, - шепнула я Сан Сану, коли гість відволікся на телефонний дзвінок. Ця фраза на нашій з шефом мові означала повне числове «добро», що має статус дорадчого слова. Я ніколи ні на чому не наполягаю і не даю розлогих коментарів, поки мене не просять.

         Але мене попросили.

         - Євангеліно, - почула я своє ім’я вже тоді, коли з головою пірнула в роздуми про Натиних родичів й прислухалася до їхньої розмови лише краєм вуха, - ваша ідея з янтрами просто геніальна. Я коли побачив один з цих шедеврів на пані Людмилі, то був просто зачарований. А тепер ось не можу відвести погляд від вашого смарагдового дива. Феноменально!