І ПРИЧИНА ПОЯВИ МЕНЕ

1

         Мій теперішній статус – «Я зникла на рік». Йому вже три місяці і один день. Відрізати себе від світу виявляється дуже просто. Усього кілька слів у «Фейсбук» – і тебе немає. Ніде. Телефон у цій дивній порожнечі теж нічого не змінює, бо сьогодні містить лише один корпоративний номер. Дзвенить він тепер рідко і як завжди невчасно. Щойно, наприклад, завадив одягти срібний ланцюжок з восьмигранником, у якому магічно животворить крупний смарагд. Це моя янтра і за сумісництвом - робочий спецодяг. Без неї на людях почуваюся голим равликом.  

          Бережно кладу свій оберіг до шкатулки, аби згладити енергетичний вихор перерваного ритуалу, й торкаюся пальцем надпису «Куратор».

         - Я нумеролог. Здрастє!

         - Усе жартуєш? На годинник дивилася?

         Невдоволений голос належить Сержу Діденку, який за наказом шефа наполегливо організовує мій робочий день. Я б і сама впоралася з їхньою «тоталітарною» системою, але правила там створені не для того, аби їх хтось порушував.

         - Прикувала себе поглядом до циферблату й рахую секунди. Усе за  інструкцією.

         - Ну, так їдь вже! - хвилюється голос у трубці. –  Ніна щойно скинула СМС від Сан Сана. Хоче тебе. Негайно!

         Магазин «Корунд», де я служу «цифровим ювеліром», - режимний салон. У ньому все виміряне й зважене, мов у золотому персні з крупним діамантом. Міліметр вліво, що помітний лише під мікроскопом, - і тебе  забраковано. Особисто мені тут втрачати нічого, тому залізні порядки господаря, скоріше, тішать, аніж лякають.

         - А що цього разу? – запитую не без подиву, оскільки з вечора мені скинули інший план.

         - Їдете до Момота! Шеф схвалив твою ідіотську ідею і плюється на всі боки. Давай вже…

         Я різко вимкнула слухавку і вдруге за пізній ранок відкрила шкатулку з червоного дерева. Обожнюю, коли вона ледь чутно поскрипує, нагадуючи про свій антикварний вік. Смарагдове око блимнуло чистим оксамитом, відтінивши колір зелених очей. Йому хочеться підморгнути, мов животворящому джерелу енергії.  

         У дзеркалі, перед виходом з дому, я завжди оцінюю себе поглядом майбутніх клієнтів: темне волосся туго зібране у хвіст, стриманий денний макіяж, прямий ніс, продовгувате обличчя, середньої повноти губи, які ніколи не виділяю яскравою помадою, досягаючи максимальної концентрації чиєїсь уваги на своїх очах. Я вся лише у цьому погляді, відтіненому кам’яною довершеністю смарагдової краплі, що миттєво витрушує з людей прирослу до них буденність. Тільки після такого вивільнення можна говорити про числа. Не раніше. Тільки після цього або ніколи.

         Холодність, прикрита смарагдовим оком, - не привід для гордості, а чітко окреслена зона комфорту, що дозволяє розумно витрачати енергію, відпущену природою й закарбовану в моїй власній нумерологічній психоматриці. У цій шкалі виміру я – не вампір і не донор, а така собі мірна міра, що робить мене виключно привабливою для клієнтів. Вони летять у мій бік, як мухи на мед. Точніше, летіли…

         … Я все ще трохи сумую за тим життям.  

                                                         2                                                      

         У Матвія Момота було б теж цікаво служити штатною «відьмою». Він  змусив би щоранку класти на стіл графік його біоритмів з точно вирахуваним часом прийому вітамінів, здобрених повним набором мінералів і рідкісних амінокислот. За добру службу, окрім стриманої у розмірі зарплатні, я б мала щоранку двісті грамів апельсинового фрешу і гарантовано безкоштовне яблуко. Мотя точно знає, що попередити хвороби співробітників дешевше, аніж оплачувати їхні лікарняні. Він не може думати інакше, маючи в основних числах Дев’ятку, Четвірку і Одинадцять, хоча незначні варіації на задану тему таки можливі. У моєму ремеслі процентне співвідношення фатуму нумерологічної програми і вільного вибору клієнта - приблизно 70 на 30. Важливо вирахувати природу саме індивідуальної похибки, що під силу не кожному майстру. Тут потрібен досвід і як у нас кажуть, особлива «чуйка». 

         - Дєточка, перестань мене розглядувати під мікроскопом, як смердючу субстанцію для аналізу, - зігнав на мені накопичену лють конкурент, бо Сан Сан вперто не поступався виставленим на продаж торгово-розважальним центром. Через стіл нас по черзі свердлить хитрий прищурений погляд, в якому грайлива підступність замаскована дотепним жартом. А я чомусь завжди думала, що одеські анекдоти – це просто вулична творчість.  

         - Матвіє! – зірвався на крик мій бос. – Насправді це послуга. Ввімкни свою мудрість, якщо мозок всох. Не хочеш - твоя проблема. Але потім не поливай мене брудом, коли ганятимеш в гольф. Знаю як ключка тобі розв’язує язика.   

         - Сашо, ти вже зробив мій ранок. Нехай тепер скаже вона.

         Момот вирішив, що конкурент усуває його з дороги нечистою силою, тому помітно нервує. Захищений з усіх боків останніми винаходами фармації, натуральними продуктами і офісною системою іонізованого повітря, Мотя бачить в мені загрозу невідомого ґатунку, до якої його клерки не встигли винайти протиотруту.  

         Сан Сан роздратовано зітхнув, кивнувши в мій бік.