6

Варвара прокинулася рано. Повітря у кімнаті ледь рухалося, але їй здавалося, що час уже чекає. Вона швидко снідала, одяглася і вийшла на подвір’я. Ліс за стіною був ще в тумані, але магія в ній вже шепотіла: хтось чи щось наближається.
— Ельвіна, я готова, — сказала Варвара, повернувшись до наставниці.
— Ти розумієш, що це не просто тренування? — спокійно запитала стара жінка. — Тепер небезпека може наздогнати тебе будь-коли.
Варвара кивнула. Вона навчилася керувати страхом, спрямовувати його на силу.
— Тоді треба бути швидшою за неї і розумнішою, — сказала вона. — Я не дозволю, щоб вони дізналися про секрети Ельвіни.
Стара кивнула і простягла руку. Потік часу, який Варвара навчилася відчувати, став яскравішим, наче ліс слухав їхню розмову.
— Тоді почнемо, — сказала Ельвіна. — Тобі треба навчитися не лише керувати часом, а й передбачати його рухи.
Варвара відчула, як потік часу змінився під її дотиком. Вона рухалася, а навколо застигав світ: листя на деревах, краплі роси, навіть вітер — усе підкорялося її бажанню.
— Добре, — сказала вона, — тепер спробуй передбачити, що буде далі.
Варвара закрила очі й відчула тонкий, майже непомітний поштовх у часі — знак, що щось наближається. Серце забилося швидше, але вона не здригнулася.
— Хтось наближається, — тихо сказала вона сама собі. — Але я готова зустріти це.
Ельвіна усміхнулася, трохи сумно.
— Пам’ятай, Варваро: керувати часом — це не лише сила. Це відповідальність. Один неправильний рух — і він може змінити твоє життя назавжди.
Варвара глибоко вдихнула. Вона відчула, що готова. Тепер усе залежало від неї.
Вона ступила в ліс, і час заграв у її руках, ніби живий організм. Попереду були зустрічі, які визначать її шлях — і долю тих, кого вона любить.