Глава 4

Минуло дев’ять років.

Ростик став високим, плечистим юнаком із серйозним поглядом, у якому не залишилося дитячої цікавості — тільки впертість і потреба зрозуміти світ. Він уже не той п’ятирічний хлопчик, що губився за маминим подолом. Але одна річ залишилася незмінною: порожнеча, яку він носив у серці з дитинства.

Він не пам’ятав обличчя Варвари чітко. Лише уривки спогадів:
теплий голос,
коси, що пахли лісом,
сміх, що грів серце,
і руки, які завжди захищали.

Іноді ці спогади приходили в снах. Вночі він прокидався з відчуттям, що хтось близький існує, десь поруч, але імені не міг пригадати.

Батьки стали ще потайнішими. Анна і Федір ніби старіли швидше за роки. Вони говорили пошепки, стежачи, щоб Ростик не чув.

— В ньому… це знову проявляється, — шепотіла Анна.
— Не вимовляй цього вголос! Досить того, що сталося з… — втрутився Федір.

Ім’я не вимовлялось, але серце Ростика відчуло правду: розмова йшла про його сестру.
Його дар проявився пізно — підлітком. Спершу — дивні передчуття, потім короткі зупинки часу, а зрештою — справжні спалахи магії.

Одного вечора, коли він торкнувся дверного одвірка, секунда розтягнулася в тишу. Пил у повітрі застиг. Світло лампи не рухалося. Серце в грудях відбило два удари замість одного.

І він уперше почув тихий шепіт у голові:
"Я поруч… не бійся…"

Спогад — майже забутий — виник так ясно, що він одразу впізнав її: сестра. Варвара.
Того ж вечора Ростик підійшов до матері:

— Мамо… у мене була сестра?

Анна блідою рукою торкнулася столу.

— Росте… не треба… — прошепотіла вона. — Це давно минуло. Це було для твого ж блага…

— Для мого? — його голос став твердим. — Чи для твого?

Тиша. Анна дивилася на нього з поєднанням страху і провини.

— Варвара жива? — тихо спитав він.

Вона не відповіла словами, але очі її видавали правду.
Ростик стояв біля вікна своєї кімнати, дивлячись на темний ліс за селом.

Його долоня тремтіла — в ній вирувала магія. Це було не просто бажання. Це був поклик крові.

Варвара десь там.
Вона може бути в небезпеці.
Вона одна.

І він більше не міг жити з брехнею.

Ростик стиснув кулак:
— Я знайду тебе, сестро. Навіть якщо мама боїться, навіть якщо тато мовчить. Я знайду правду.

Він не знав, що цей крок змінить усе — і його життя, і долю Варвари.