Глава 3

Варвара навчалася успішно, осягала чари швидше, ніж будь-який учень, якого пам’ятала Ельвіна. З кожним роком її сила росла, а разом із нею — і запитання, які дівчинка боялася ставити вголос.

Коли Варварі виповнилося тринадцять, наставниця повела її до лісу. Стежку вона знала давно, але сьогодні Ельвіна була надто тихою. Настороженою.

Вони зупинилися біля старого дуба, і Ельвіна нарешті заговорила:

— Маю повідомити тобі дещо важливе… — вона зробила глибокий вдих. — Я не просто твоя наставниця. Я — твоя бабуся.

Варвара застигла.

— Бабуся?.. Але… Чому ти ніколи… Чому ти не сказала раніше?

Ельвіна дивилася прямо в очі, не ховаючись.
— Твої батьки не хотіли, щоб ти знала про мене. Вони боялися мого дару. І твого теж. Їм здавалося, що якщо відмовитися від тебе, то магія зникне з вашого роду…

Варвара стиснула кулаки. Серце боляче стиснулося — обличчя батька, мамині руки, сміх брата… Усе повернулося різко, гостро.

— Я пам’ятаю їх, — тихо промовила вона. — Але ніколи не розуміла… що я зробила не так.

Ельвіна ступила ближче й поклала долоню на її щоку.
— Ти нічого не зробила. Вони злякалися. Та страх — не твоя провина. Я забрала тебе не як наставниця. А як родина. Бо ти моя кров і моя відповідальність.

Варвара ковтнула клубок у горлі.
— То виходить… я не була покинута зовсім? Ти була поруч…

— Я завжди була поруч, — м’яко відповіла Ельвіна. — Але тепер настав час, коли ти маєш знати правду. Бо далі твоє навчання зміниться. Справжня магія часу відкривається лише тим, хто знає, хто він є.
Ельвіна вдивлялася в обличчя Варвари, ніби зважувала кожне наступне слово.

— Твоя мама… Анна, — почала вона повільно, — відмовилася від родового дару й від мене. Вона не хотіла мати жодного стосунку до магії часу. А потім вийшла за звичайного чоловіка — Федора.

Ім’я матері прорізало серце дівчинки, як тонкий ніж. Варвара кліпнула, але сльози не впали.

— У тобі проявилася магія, — продовжила Ельвіна. — А Ростикові… ні.

Варвара ковтнула повітря, наче вперше дізналася, як боляче від спогадів.

— То тому вони… віддали мене? — тихо запитала вона. — Бо я була… не така, як вони?

Ельвіна зітхнула.
— Вони злякалися. Твоя мати пам’ятала, що магія нашого роду — небезпечна, нестабільна, здатна змінити долю. Вона переконувала себе, що правильно вчинила, відрізавши від себе все, пов’язане з чарами.

Варвара опустила погляд у землю.
— Але ж я була їхньою дочкою… сестрою…

— І є, — лагідно поправила Ельвіна. — Просто вони вибрали страх. А ти — сила.

Наступила тиша. Ліс ніби схилився над ними, слухаючи.

— Варю, — м’яко мовила бабуся, — ти мусиш знати це перед тим, як продовжити навчання. Родовий дар несе не тільки силу, а й тягар. Без розуміння свого коріння ти не зможеш опанувати його по-справжньому.

Варвара повільно підняла голову.
— Я готова, бабусю. Навіть якщо правда болить… я хочу знати все.

Ельвіна ледь усміхнулася — в її очах промайнула гордість.

— Тоді сьогодні ми розпочнемо те, чого я так довго чекала. Твоє справжнє тренування.