Минуле згадаєш...

На ранок, Ділан прокинувся у ліжку сам. Не відчуваючи тіла поруч. На кухні вже пахло смачним сніданком і Ділан спустився вниз. Він повільно ступав по сходах і одягав свою футболку.

-Сніданок? Ти наче моя жінка.

-Не загадуй на перед, я просто була голодна.

Ніка посміялась, про те їй було цікаво побачити себе в ролі його жінки. Ідеальна пара створена одне для одного. Як вважала вона.

На дивані спав Джеремі і підвівшись він пошорхав ногами до ванної кімнати.

-Ви були надто шумні сьогодні вночі… - Позіхаючи він прикривав рот рукою.

-Ну вибач, треба було змагатись у сусідньому трейлері! – Крикнула Ніка в слід хлопцю і Ділан згадав той поцілунок у барі. Підійшовши до друга у відкриту ванну кімнату, він тихо спитав.

-Ти пам’ятаєш, що було вчора? Ти як взагалі?

-Нормально, а що? – Вмиваючись, крізь руки, Джеремі промовив.

-Та просто вчора ти був дуже привітним з однією дівчиною… - Ділан протяжливо відповів.

-Чш! Ти чого! Я все пам’ятаю, і пам’ятаю що ти обіцяв мовчати!

-Та я ж мовчу! – Посміхнувся Ділан.

Ніка погукала хлопців до сніданку і вони втрьох їли смачні млинці з шоколадною пастою.

Еріка, тим часом снідала наодинці. Вона пила каву і писала в свій щоденник помітки. Кожну думку, кожну сварку, вона записувала ручкою. Так вона краще розуміла свої думки і себе саму. Вона сиділа на вулиці під спів пташок і шум моря. Для неї це був один із найкращих ранків за останній час. Прокидаючись від страшних кошмарів, з покривавленим лицем Змія і тієї страшної ночі, вона могла довго приходити в себе. Зазвичай вона ще довго лежала в ліжку з закритими очима, але не сьогодні. Сьогодні її обличчя торкалось морського вітру, вона обережно дивилась вперед на горизонт і обіймала руками свої ноги.

Кевін був зайнятий своїми справами, формуючи своє резюме. У нього були одні вихідні щоб скласти всі свої роботи до купи і він попросив друзів не чіпати його два дні, поки він не впорається. Його кімната була завалена папірцями і помітками, так як принтеру у них не було, Кевін писав все ручкою. Так сильно він ще ніколи не переживав.

Вийшовши з блакитного трейлеру, Ніка посміхнулась подружці, даючи знак, що все пройшло чудово. Не зважаючи на те, що Еріка все чула крізь відкрите вікно. Дівчина лише спокійно посміхнулась і продовжила писати в своєму щоденнику.

-Ми думаємо на пляж сходити, ти з нами? – Джеремі запитав у Еріки.

-Так, я скоро підійду.

Джеремі і Ніка попрямували перші, а Ділан підсів до Еріки поговорити.

-Що пишеш? Наче школу ми вже закінчили. – Посміявся Ділан, на що дівчина тільки закрила щоденник і відхилилась, глянувши на хлопця.

-Що? – Перепитав Ділан.

-Що тобі треба? – Вона посміхалась.

-Нічого, просто гарний настрій. – Відповів хлопець.

-Я бачу, ніч вдалась? – Еріка хіхікнула.

-Так, і я підозрюю що це ти її наштовхнула на цей крок, вона так хвилювалась, що випила бокал залпом.

-Ахаха, та невже? А я думала ви обидва цього хотіли. – Еріка сміялась, про те в думках її було значно менше радості. Можливо вона в тайні заздрила їх легким стосункам.

Ділан отримав повідомлення на телефон, після чого відійшов подалі. Він відкрив чат з незнайомим йому номером і побачив повідомлення від того самого чоловіка, який проголосив його головарем банди. Чоловік по кличці Байк просив особистого дзвінку. Відійшовши на безпечну відстань, ближче до автомобіля, він набрав номер.

-На зв’язку.

-Байк, звідки у тебе мій номер?

-Твій батько давав, на випадок якщо його не стане. – Чоловік із хриплим і гучним голосом промовляв.

-Ну звісно… То що ти хотів?

-Ми не закінчили розмову. Я казав…

-Ти про ту, де ти казав, що я ідеальний варіант для вашої зграї наркоманів, так щось таке пригадую.

-Ти не розумієш, хлопче, ця зграя сьогодні замітала твої сліди в кімнаті Змія, щоб твої ДНК не знайшли на дверях. Бо ти, йолоп, повсюди наслідив своїми пальчиками.

-Дідько… І що тепер?

-Поліція поки не має доказів, все що вони знають так це те, що Змій комусь перейшов дорогу і була бійка. Але це не все. Ми доказали тобі свою відданість, тепер твоя черга. – Чоловік промовив і секунду чекав відповіді.

-Черга чого?

-Доказати що ти теж готовий заради нас на подібне. Скажи, ти носиш перстень?

-Ні, нащо мені носити перстень мертвяка?

-Добре, можливо, там де ти зараз, краще не світити тим атрибутом. Скажи мені свою адресу, я приїду і поясню все на місці.

-Почекай, Байк, звідки ти знаєш де я? Я поїхав навчатись..

-Казки тільки мені не розповідай, мої люди бачили як ви всі їхали по шосе 45 до міста Брідолтон, я знав де ти, тільки не знав конкретного місця. Скажи свою адресу і я приїду до вечора.