Розділ 45. Смерть тирана:

Подвірʼя Гоґвортсу нагадувала покинуту усіма забуту територію.

Кам’яні плити були вкриті тріщинами. Повітря пахло димом, кров’ю та магією. Уцілілі захисники школи стояли півколом, спостерігаючи за двома постатями в центрі.

Себастьян.

І Волдеморт.

Темний Лорд виглядав жахливо. Його мантія була розірвана, обличчя спотворене люттю. Але навіть зараз від нього виходила така сила, що багато хто боявся дивитися йому в очі.

Навпроти стояв Себастьян.

Втомлений.

Поранений.

Проте незламний.

— Ти програв, Томе, — спокійно сказав він.

— Я не можу програти! — заревів Волдеморт. — Я сильніший за будь-кого з вас!

Його паличка спалахнула зеленим світлом.

— Авада Кедавра!

Себастьян миттєво підняв захист.

Зала здригнулася від вибуху магії.

Проте саме в цей момент усміхнувся Гаррі Поттер.

Непомітно для Волдеморта він зробив те, що планував багато місяців.

Те, чого Темний Лорд навіть не припускав.

Коли всі вважали, що Гаррі просто шукає спосіб перемогти Волдеморта, він займався іншим.

Він шукав правду.

Правду про останній горокракс.

Волдеморт був переконаний, що жоден ворог не знає про його таємний резервний план.

Але Гаррі знайшов старі записи в бібліотеці Блеків.

Там згадувався древній ритуал.

Ритуал, який дозволяв прив’язати уламок душі до магічного артефакту без створення повноцінного горокракса.

Саме це й зробив Волдеморт.

Остання частина його душі була схована в особливому чорному персні.

Персні, який був у нього на руці просто зараз.

 Під час бою Гаррі не намагався атакувати Волдеморта.

Він чекав.

Чекав потрібного моменту.

І ось цей момент настав.

Поки Себастьян стримував шалені закляття Темного Лорда, Поттер тихо підняв свою паличку.

— Accio перстень.

Ніхто не почув цих слів.

Навіть Волдеморт.

Артефакт різко зіскочив із його пальця.

— НІ!

Темний Лорд зблід.

Уперше за довгі роки.

Уперше по-справжньому.

Перстень полетів через залу прямо до Гаррі.

І в ту ж секунду Поттер вигукнув:

— Finis Anima!

Спалахнуло срібне світло.

Перстень розсипався на порох.

З повітря вирвався моторошний крик.

Крик помираючої  душі.

Волдеморт похитнувся.

Його очі широко розплющилися.

— Що… ти… зробив?..

Гаррі повільно опустив паличку.

— Те, чого ти ніколи не очікував.

— Неможливо…

— Ти завжди вважав себе найрозумнішим.

Темний Лорд відступив на крок.

Тепер він був смертним.

По-справжньому смертним.

І Себастьян це відчув.

Він підняв свою паличку.

— Настав кінець.

— НІ!

Волдеморт вклав у своє останнє закляття всю свою силу.

Зелене полум’я смерті вирвалося вперед.

Але цього разу Себастьян не захищався.

Він атакував.

— Lux Aeterna!

З його палички вирвався сліпучий золотий промінь.

Два закляття зіткнулися.

Світло й темрява закрутилися в єдиному вихорі.

На мить час ніби завмер.

Потім пролунав оглушливий вибух.

Коли пил осів, усі побачили лише одну постать.

Себастьян стояв посеред подвірʼя.

А Волдеморт лежав біля його ніг.

Нерухомий.

Безсилий.

Мертвий.

Темний Лорд, який десятиліттями тримав чарівний світ у страху, загинув.

Не тільки через силу свого ворога.

А й через хитрість хлопця, якого колись вважав незначною перешкодою.

Гаррі Поттер переміг його розумом.

Себастьян — могутністю.

Разом вони зробили те, що здавалося неможливим.

Тиранія Волдеморта закінчилася.

Назавжди.