Розділ 44: Дуель з Волдемортом

Поле битви завмерло. Вітер розвівав розірвану мантію «Снейпа», яка вже не була строгим чорним одягом професора, а перетворилася на клапті згарища. Себастьян зробив крок уперед, і в цьому русі було щось таке, що змусило навіть найзапекліших Смертежерів мимоволі відступити. Він провів рукою по обличчю, і чари, що роками приховували його справжні риси — вивірені, спокійні, з гострим, аналітичним блиском в очах — спали, наче стара шкіра.

Перед Волдемортом стояв не «найвірніший слуга», не заляканий шпигун і не втомлений від подвійного життя чоловік. Перед ним стояв Себастьян Принц — архітектор власної долі, людина, чий розум був здатний розкласти на атоми саму структуру темної магії.

Волдеморт вишкірився, його зміїні ніздрі здригнулися від люті.

— Принц... — прошипів він, і це ім’я прозвучало як отрута. — Ти ховався за спиною свого брата, як щур, щоб вибудувати цю ілюзію?

Себастьян підняв паличку. Вона не була ні тисовою, ні бузиновою — це був інструмент, виточений із металу, який він сам створив для поглинання магічного резонансу.

— Ти вбив мого брата, бо боявся його, — відповів Себастьян. Його голос був рівним, без жодного тремтіння, він звучав як вирок. — Ти вбив його, бо він знав, що ти — лише порожня конструкція, що тримається на страху. Я не він. Я ніколи не мав його слабкостей, його сорому чи його болю. Але я — його помста.

Волдеморт випустив «Аваду Кедавра» — зелений промінь, що розрізав повітря, наче ніж. Себастьян не відскочив. Він активував свій щит — не звичайний магічний бар’єр, а рунічну сітку, яку він вибудовував усе своє життя. Закляття Лорда вдарилося об неї, розсипалося на тисячі іскр, але не згасло — Себастьян перехопив його енергію і перенаправив назад у землю, змусивши ґрунт під ногами Лорда вибухнути.

— Ти ніщо, — процідив Волдеморт, випускаючи серію вогняних батогів. — Ти — лише алхімік, що грався з іграшками!

— Я — той, хто зрозумів, як працює твій механізм, — Себастьян рухався з грацією кішки, кожен його крок був частиною розрахунку. Він не просто дуелював; він деконструював магію Волдеморта. — Ти створив Горокракси, щоб жити вічно, але ти не врахував одного: будь-яка система, що зациклена  собі, рано чи пізно вичерпує ресурси.

Кожне слово Себастьяна було підкріплене дією. Він використовував «Принцип Принца» — він не атакував Лорда напряму, він атакував простір навколо нього, розхитуючи саму структуру його присутності в цьому світі. Волдеморт почав відчувати те, чого не знав ніколи — небезпеку бути стертим, а не просто вбитим.

— Я — помста за кожну зламану долю, яку ти вважав «деталлю» для своєї імперії, — Себастьян підняв паличку вгору, і небо над Гоґвортсом спалахнуло білим світлом.

Це був не напад. Це був магічний розряд такої сили, що він висмоктав залишки темряви з усього, до чого торкався. Волдеморт відчайдушно намагався утримати свою форму, його обличчя спотворювалося від болю. Він зрозумів: це не дуель. Це — демонтаж.