Розділ 40: Великий збір

Атріум Міністерства магії перетворився на арену, де повітря здавалося густим від страху і магічного тиску. Волдеморт стояв на постаменті, де колись височіла статуя «Магія — сила», тепер замінена на гротескний пам’ятник, що прославляв панування темряви. Навколо, у повній тиші, завмерли десятки  Смертежерів, вищі чиновники Міністерства та залякані працівники, змушені спостерігати за тріумфом тирана.

Себастьян стояв у першому ряду, трохи осторонь від Белатриси. Він відчував, як флакон із «Ефірною дисонансною субстанцією» пече кишеню, наче розпечене вугілля. Його «Хибний лабіринт» працював на межі можливостей, приховуючи не лише справжні думки, а й шалене биття серця, яке відраховувало секунди до фіналу.

— Альбус Дамблдор мертвий, — голос Волдеморта, позбавлений людської теплоти, розкотився залою, відбиваючись від мармурових стін. — Світло, на яке ви так покладали надії, згасло разом із ним. Тепер настав час нового порядку. Час, коли кожна істота знатиме своє місце, і коли моя воля стане єдиним законом для цієї країни.

Смертежери вибухнули дикими вигуками, вклоняючись своєму пану. Белатриса кричала від захвату, її очі були спрямовані на Волдеморта, як на божество. Себастьян також схилив голову, але його погляд був прикутий до кристалічної люстри над головою Лорда — ідеальна точка для розпилення зілля.

— Сьогодні — день остаточної перемоги! — продовжував Волдеморт, піднімаючи  паличку. — Кожен, хто носить Мітку, сьогодні отримає доказ своєї вірності. Ви відчуєте мою присутність у кожній краплі вашої крові!

Він готувався активувати магічний імпульс, який мав об’єднати всіх його слуг у єдину, безвільну мережу, керовану його власною свідомістю. Це був момент, на який чекав Себастьян.

Він не просто стояв — він вираховував траєкторію. У момент, коли Волдеморт влив свою енергію в магічне поле Атріуму, Себастьян непомітно витяг флакон і легким, ледь помітним помахом палички, схованої в рукаві, створив спрямований повітряний мікро-вибух.

Флакон розбився в самому центрі потоку енергії, який виходив від Лорда. «Ефірна дисонансна субстанція» перетворилася на туман, який за лічені мікросекунди змішався з магією Волдеморта і розлетівся по всьому Атріуму.

Реакція була миттєвою.

Волдеморт, який очікував на підкорення, раптом похитнувся. Його енергетичний зв'язок, що мав з’єднати його з кожним прибічником, розірвався, наче струна на інструменті. Смертежери, які до цього моменту відчували "солодкий" тиск господаря, раптом схопилися за руки. Мітки на їхніх передпліччях спалахнули не чорним, а яскравим, болючим білим світлом, після чого почали згасати, перетворюючись на звичайні, нешкідливі шрами.

— Що це?! — голос Волдеморта здригнувся від непідробного шоку. — Хто?! Хто посмів втрутитися?!

Атріум вибухнув хаосом. Смертежери, що секунду тому були вірними рабами, раптом відчули полегшення — окови, які вони не усвідомлювали, впали. Вони розгублено дивилися на свої руки, на свого Лорда, який раптом видався їм не божеством, а просто звичайною, небезпечною істотою.

Себастьян зробив крок назад, розчиняючись у натовпі. Він бачив, як Белатриса намагається відновити контакт із Міткою, але та залишалася мертвою. Зв'язок був знищений. Лорд втратив контроль над своєю армією.

— Він більше не керує нами! — пролунав чийсь голос із глибини натовпу.

Ця фраза стала детонатором. Волдеморт, скаженіючи від люті, почав метати закляття в усіх підряд, намагаючись відновити свою владу силою, але страх — його головна зброя — зник. Смертежери почали розбігатися, деякі відразу трансгресували, інші намагалися виправдатися.

Себастьян знав, що це ще не кінець. Волдеморт залишився сам — без своєї мережі, без свого беззаперечного авторитету. Він був у люті, і наступним його кроком було знищення того, хто це вчинив. Себастьян відчув на собі його погляд — два розрізи, наповнені рубіновим безумством, знайшли його в натовпі.

Він знав, що наступні дні  будуть вирішальними. Він виконав свою обіцянку — він зламав систему. Тепер залишалося лише одне: вийти з цього лабіринту переможцем.