Розділ 34: Зрада серед своїх

Повітря в кабінеті професора захисту від темних мистецтв було просякнуте запахом вогкого пергаменту та прихованого страху. Себастьян, чиї почуття були загострені до межі постійною небезпекою, відчув дисонанс, ледь переступивши поріг. Це не було відчуття ворожості, що виходила від Смертежерів; це було щось набагато підступніше — запах чистої, стерильної відданості ідеї, яка не мала нічого спільного з викладанням.

Професор Вілкінс, людина з бездоганною репутацією, чиї лекції про стародавні закляття вважалися найкращими в школі, сидів за столом. На перший погляд, він був зайнятий перевіркою есе, але Себастьян, використовуючи своє «артефакторське бачення», помітив невідповідність: папери на столі були лише ілюзією, створеною за допомогою складних чарів перетворення. Під ними, у спеціально вигравіюваному на дубовій стільниці контурі, прихований кристал зв'язку пульсував ритмом, який не належав до магічних потоків Гоґвортсу.

Це був прямий канал до Волдеморта.

— Професоре, — Себастьян зачинив двері, і звук замка прозвучав як постріл. — Минулого тижня ви наполегливо радили студентам практикувати закляття, які, за моїми спостереженнями, мають високий рівень сумісності з темними магічними структурами. Чи не вважаєте ви це дещо... непедагогічним?

Вілкінс підняв голову. Його очі, зазвичай добрі й дещо розгублені, раптом стали порожніми, немов у ляльки. Він не здивувався візиту Снейпа; він просто відклав перо і відкинувся на спинку крісла.

— Педагогіка — це лише інструмент, Северусе. Як і зілля, як і метали, з якими ти так любиш працювати, — його голос, раніше м’який, тепер набув сталевої жорсткості, невластивої для вчителя. — Ти надто довго грав у свою гру. Ти настільки захопився «рятуванням душ», що забув, хто насправді керує цією шахівницею.

Себастьян відчув, як по кімнаті почали розгортатися приховані пастки. Вілкінс був не просто шпигуном; він був майстром «тихого випалювання». По кутах кабінету почали проступати руни, що блокували можливість виходу та трансгресії. Це була пастка, підготовлена спеціально для того, хто вважав себе розумнішим за всіх.

— Хто ж ти? — спокійно запитав Себастьян, розраховуючи кути відбиття магічних потоків, які Вілкінс почав випускати у простір.

— Я — той, хто бачить твою «інженерію» наскрізь, — Вілкінс підвівся, і його магія почала деформувати стіни, перетворюючи кабінет на клітку. — Белатриса не змогла тебе розкусити, бо вона діяла імпульсивно. Я ж спостерігав за кожним твоїм рухом з першого дня твого повернення. Твій запах металу, твої дивні алхімічні експерименти в підземеллях, твій захист дітей... ти не Снейп. Ти — чужорідний елемент у цій системі.

Вілкінс вихопив паличку, випускаючи промінь «Сектумсемпри», але Себастьян уже знав цю структуру нападу. Він не відбивав його — він дозволив променю розсіятись у своєму особистому захисному контурі, який він активував за мить до атаки.

— Ти правий, — відповів Себастьян, витягаючи власну паличку. — Я не Снейп. Снейп був частиною цієї системи, яка ламала людей. Я — той, хто цю систему виправить.

Бій був швидким і жорстоким. Вілкінс використовував заборонені методи: він намагався витягти магію прямо з навколишнього середовища, позбавляючи Себастьяна опори. Але Себастьян, як справжній артефактор, не залежав від зовнішньої магії. Його сила була всередині, замкнена в рунічних контурах його тіла.

Себастьян випустив серію імпульсів, які не були закляттями — це були хвилі магічної резонансної частоти, що руйнували структуру чарів Вілкінса. Кожен рух викладача розпадався, не долітаючи до цілі. Кабінет почав розвалюватися; полиці з книгами вибухали, перетворюючись на пил.

— Лорд знає, — прохрипів Вілкінс, коли Себастьян притиснув його до стіни силовим полем, що виглядало як тонкі, блискучі  голки. — Він знає, що ти тут. Він дозволив тобі дійти до Астрономічної вежі, бо він хоче, щоб ти побачив крах усіх своїх планів. Ти — його найкраща іграшка, Северусе.

Себастьян підійшов ближче, дивлячись на шпигуна з неприхованою зневагою.

— Іграшки ламаються, Вілкінсе. А механізми — ремонтуються.

Він не вбив його — це привернуло б надто багато уваги. Себастьян зробив дещо інше: він переналаштував структуру магічного ядра Вілкінса, змусивши його забути власну особистість. Викладач Гоґвортсу, в якого перетворили на людину без минулого, без знань і без вірності Лорду, повільно осів на підлогу, дивлячись на світ порожніми очима.

Виходячи з кабінету, Себастьян відчув, як прохолодне повітря коридору обпікає шкіру. Зрада була очікуваною — він знав, що рано чи пізно хтось виявить його справжню сутність. Але тепер, коли він переміг шпигуна всередині замку, він зрозумів: часу більше немає. Лорд не просто спостерігав; він готував фінальну пастку. І в цій пастці він, Себастьян Принц, має стати не жертвою, а тим, хто переверне гру назавжди. Він поправив мантію, відновив маску Снейпа і рушив у бік Астрономічної вежі. Фінал наближався, і він буде таким, як він запланував.