Розділ 33: Лють Себастьяна

Ніч на Астрономічній вежі була просякнута запахом озону та передчуттям неминучого. Але шлях до вершини виявився коротшим і кривавішим, ніж планував Дамблдор. У вузькому коридорі, що вів до сходів, Гаррі та Герміона опинилися в пастці. П’ятеро Смертежерів, серед яких був і жорстокий Торфінн Роулі, затиснули їх у кут, готуючись не до допиту, а до остаточної розправи.

Герміона, бліда, але з піднятою паличкою, випустила «Конфринґо», але Роулі з легким сміхом відбив його, розтрощивши кам’яну кладку поруч із головою дівчинки. Гаррі, поранений і знесилений після виснажливої подорожі, ледь тримався на ногах.

Саме в цей момент простір коридору розірвав свист повітря, що виходив під неймовірним тиском.

Себастьян з’явився не з тіні — він виник прямо посеред бойового порядку Смертежерів, наче витканий із самої темряви та холодної сталі. Його мантія не колихалася, вона нагадувала моноліт. Маска Северуса Снейпа на його обличчі була застиглою, але очі... очі Себастьяна Принца, позбавлені жодного натяку на слизеринську втому, палали таким чистим, архітектурно-вивіреним лютим вогнем, що Смертежери мимоволі зробили крок назад.

— Відійдіть, — голос Себастьяна звучав як удар молота об ковадло. Це не був голос Снейпа. Це був голос людини, яка прийшла не за наказом Лорда, а за правом інженера, чию роботу намагалися спаплюжити.

— Снейпе? — прогарчав Роулі, вишкірившись. — Ти з глузду з’їхав? Лорд наказав...

Себастьян навіть не дослухав. Він не підняв паличку — він просто зробив різкий рух лівою рукою, на якій під мантією зблиснули вмонтовані в шкіру мікро-руни. Повітря навколо Смертежерів миттєво втратило кисень. Це не було закляття «Експульсо» чи «Авада». Це було примусове викривлення простору.

Роулі та його спільників підкинуло в повітря, наче маріонеток, чиї нитки хтось різко  натягнув. Вони з силою врізалися в кам’яні стіни, але Себастьян не зупинився. Він спрямував потік власної магічної енергії — не тієї «темної» слизеринської енергії, яку висмоктували зі Снейпа, а чистої, структурованої сили роду Принц, посиленої кров’ю Катаріни та роками німецької школи.

Його магія розливалася коридором, наче рідкий метал, фіксуючи кожну молекулу середовища. Він не бився з ними — він їх деконструював.

— Ви намагалися вбити дітей у моїй школі, — прошепотів Себастьян, підходячи до Роулі, який марно намагався витягти зламану паличку. — Ви втрутилися в механізм, який я налаштовував місяцями.

Себастьян витяг паличку — не для закляття, а як фокус для свого артефакторського таланту. Світло, що вирвалося з її кінчика, було не зеленим чи червоним, а сліпучо-білим, майже прозорим. Це була енергія розщеплення. Він одним рухом зніс магічний захист усіх п’ятьох нападників одночасно, наче здирав стару фарбу зі стіни.

Гаррі та Герміона завмерли, вдивляючись у постать «Снейпа». Вони бачили неймовірну, майже первісну силу, яка не мала нічого спільного з тим обмеженим, затиснутим професором, якого вони знали. Це була сила людини, що керує стихіями за законами фізики та магії водночас.

Останнього Смертежера, який наважився підняти руку, Себастьян зупинив простим стисненням пальців у повітрі. Чоловіка підняло на рівень очей Себастьяна, і той завис, не в силах навіть крикнути.

— Передайте Белатрисі, — голос Себастьяна став низьким, вібруючим, — що в цій грі є межі, які не варто переходити. І що наступного разу я не буду таким «економним» із ресурсами.

Він відпустив магічний хват, і Смертежери, вже не маючи ні паличок, ні волі до опору, кинулися геть, наче щури з корабля, що тоне.

Себастьян повільно опустив паличку. Його груди важко піднімалися. «Хибний лабіринт» у його голові ледь не обвалився від такого викиду сили, а Кровне зілля в жилах знову почало вимагати стабілізації. Він повернувся до Гаррі та Герміони. Його обличчя знову набуло звичних рис Северуса, а погляд став холодним і зневажливим.

— Поттер. Ґрейнджер. Ваша присутність тут... порушує всі правила, — процідив він, ховаючи тремтячі руки в рукави мантії. — Йдіть звідси. Негайно. Астрономічна вежа сьогодні вночі не місце для героїв.

Гаррі хотів щось запитати, хотів назвати його по імені, відчувши в цій людині щось, що зовсім не було Северусом Снейпом, але Себастьян уже розвернувся і стрімко пішов у протилежний бік, залишаючи їх самих у тиші коридору. Він знав, що його лють залишила занадто яскравий слід у магічному полі замку. Він знав, що тепер Лорд знатиме — у його рядах з’явився гравець, чия сила не має нічого спільного з його власними поняттями про магію.

Але найголовніше — він виграв ще кілька хвилин для свого власного, єдино правильного плану. Фінал був близько.