Розділ 31: Напад на Міністерство

Ніч у Лондоні видалася задушливою. Міністерство магії, зазвичай наповнене ритмічним гулом бюрократичної машини, зараз нагадувало розпечену до білого металу конструкцію під тиском. Себастьян, стоячи в оточенні інших  Смертежерів в Атріумі, відчував кожен вібраційний відгомін магічних вибухів, що долинав із глибини будівлі. Його завдання було простим: заблокувати виходи до Залу Таємниць і перехопити будь-якого члена Ордену Фенікса, що спробує прорватися до Пророцтва.

Але реальність була іншою. Його свідомість, розширена рунічними контурами «Хибного лабіринту», працювала як надточний далекомір. Він бачив не просто хаос битви, а вектори сил: де закляття пролетить повз, де конструкція підлоги не витримає навантаження, і, найголовніше, — де слабкі ланки в обороні Міністерства.

— Северусе! — голос Белатриси пролунав над самим вухом, наповнений божевільним азартом. Вона була в стані екстазу, її паличка малювала в повітрі розпечені дуги проклять. — Там, біля ліфтів! Бруднокровки намагаються вивести дівчисько! Не дай їм вийти!

Себастьян кивнув, його рухи були економними, майже механічними. Він підняв паличку, але замість нищівного «Круціатуса» в бік групи аврорів, він спрямував її на масивну люстру над головами Смертежерів, що наступали праворуч. Один короткий, непомітний імпульс — і ланцюги, розраховані на утримання сотень кілограмів кришталю, розплавилися на молекулярному рівні. Люстра впала, перекривши шлях загону Родолфуса Лестранжа і створивши надійний бар'єр із розбитого скла та заліза.

— Прокляття! — заволав Родолфус, закриваючись від уламків.

Себастьян, не змінюючи виразу обличчя, розвернувся, наче відбиваючись від невидимого нападника, і випустив серію "Петрифікус Тоталус" у бік тіней, де ховалися члени Ордену. Але закляття були схилені на кілька градусів нижче, влучаючи рівно в ноги Смертежерів, що готували засідку. Вони падали, паралізовані, прямо під ноги своїм же спільникам, створюючи суцільну смугу перешкод.

Він діяв як інженер саботажу. Кожен його жест був виправданий «випадковістю» або «необхідністю захисту». Коли Кінґслі Шеклболт вискочив із-за колони, Себастьян зустрівся з ним поглядом на частку секунди. У цьому погляді не було ненависті — лише холодна, майже математична вказівка: ліворуч, за статую, там чисто. Кінґслі, досвідчений боєць, миттєво зрозумів сигнал і пірнув у безпечну зону, уникаючи смертельного закляття Долохова.

— Ти надто повільний, Северусе! — Белатриса знову з'явилася поруч, її очі горіли вбивчим вогнем. Вона кинула прокляття в бік Аліси Лонґботом, яка прикривала відступ.

Себастьян знав, що не може просто дозволити їй вбити Алісу. Він підняв паличку і випустив «Експелліармус», але замість того, щоб вибити паличку з рук Аліси, він спрямував удар у повітряний потік перед нею, створивши потужний вакуумний вихор. Алісу відкинуло вбік — в безпечне укриття, в той час як закляття Белатриси розірвало повітря там, де вона стояла секунду тому.

— Чорт візьми! — визвірилася Лестранж, розвертаючись до нього. — Ти допомагаєш їм? Ти втратив хватку?

— Я намагаюся вибити їх із рівноваги, а не просто пускати феєрверки, як ти, — відрізав Себастьян, не даючи їй часу на роздуми. Він знав, що піддається жахливому ризику: Белатриса вже почала щось підозрювати, її інтуїція була на межі вибуху.

Битва ставала дедалі інтенсивнішою. Міністерство тріщало по швах. Себастьян переміщався по Атріуму, постійно змінюючи позицію, і кожен його крок був частиною великого плану: він розчищав шлях для відступу Ордену, при цьому залишаючись «найефективнішим» бійцем Волдеморта. Він маніпулював магічним полем будівлі, перевантажуючи захисні контури так, що вони гасили лише напади Смертежерів, пропускаючи закляття захисників.

Коли нарешті в залі з’явився Волдеморт, повітря наелектризувалося до межі. Себастьян відступив у тінь, відчуваючи, як Мітка на руці починає пекти від близькості Лорда. Він знав, що зараз — вирішальний момент. Якщо він буде занадто активним, його викриють. Якщо занадто пасивним — викриють тим більше.

Він побачив Гаррі Поттера, який проривався до камінів. Поруч була Белатриса, готова випустити «Авада Кедавра». Себастьян зробив крок, розраховуючи кут падіння світла і магічну резонансну частоту підлоги. У момент, коли Белатриса махнула паличкою, він злегка штовхнув її плечем, ніби втрачаючи рівновагу через вибух поруч. Її закляття влучило в масивну золоту статую в центрі Атріуму, розколовши її на шматки, які градом посипалися на шлях між Смертежерами і хлопчиком.

— Ти божевільна! — зашипів він їй в обличчя, приховуючи тріумф за маскою гніву. — Ти ледь не зачепила Лорда!

Поки Белатриса виправдовувалася перед розгніваним Волдемортом, Себастьян відійшов углиб коридору. Він бачив, як члени Ордену Фенікса зникають у спалахах камінного полум'я. Він виконав свою роботу. Британія не знала, що в цю ніч один «Смертежер» зберіг життя десяткам героїв, використовуючи лише знання архітектури магії та холодний розрахунок інженера.

Але, повертаючись до лав Темного Лорда, Себастьян відчув, як холодний піт стікає по спині. Він знав, що Белатриса все ще дивиться на нього. Вона не повірила його виправданням. Вона відчула, що в цьому «Северусі» щось змінилося, щось, що робило його небезпечнішим за будь-якого ворога. Гра в «шпигуна» закінчилася, почалася гра на виживання, де кожна помилка вартувала не лише життя, а й долі тих, заради кого він переступив межу.