Розділ 28: План Дамблдора

Ніч після візиту до Маєтку Мелфоїв не принесла Себастьяну відпочинку. Коли перші промені світанку ледь торкнулися верхівок Забороненого лісу, фарбуючи туман у колір застиглої крові, він уже стояв перед горгульєю, що закривала хід до кабінету Директора. Голова розламувалася від залишкового болю після легіліменції Волдеморта, а Кровне зілля в жилах здавалося важким, наче розплавлений свинець.

— Кислий шипучий калейдоскоп, — глухо промовив Себастьян новий пароль.

Горгулья ожила, звільняючи шлях до гвинтових сходів. Піднімаючись, Себастьян міцно стискав у кишені паличку Северуса. Він ішов не як слуга на звіт, а як інженер, який збирався пред’явити ультиматум власнику зламаного заводу.

Кабінет Директора зустрів його звичним тихим шурхотом срібних приладів та мирним сопінням Фоукса на жердині. Альбус Дамблдор сидів за своїм столом. Його зазвичай яскраве мантійне вбрання сьогодні здавалося потьмянілим, а права рука, повністю почорніла від прокляття персня,безпорадно лежала на підлокітнику, наче обвуглена гілка.

— О, Северусе, заходь, — м’яко сказав Дамблдор, підводячи очі. Його погляд з-під окулярів-половинок був теплим, але втомленим. — Ти виглядаєш виснаженим. Том знову випробовував твій захист?

Себастьян не сів у запропоноване крісло. Він підійшов ближче, зупинившись навпроти столу, і різко кинув на поліровану поверхню дерев’яний куб — той самий, який напередодні Ебігейл покрила своєю першою архітектурною магією.

— Волдеморт вимагає вашої смерті, Директоре, — без жодних передмов, прямо й жорстко промовив Себастьян, копіюючи голос брата, але додаючи до нього свій власний, гамбурзький метал. — До кінця місяця. Драко Мелфой не зміг, тому Обітниця тепер висить над моєю головою. Якщо я не вб'ю вас на Астрономічній вежі, Обітниця вб'є мене.

Дамблдор повільно перевів погляд на дерев'яний куб, торкнувся його здоровою лівою рукою, обережно провівши пальцем по сріблястих лініях німецьких стабілізаційних рун. На його обличчі не було ні здивування, ні страху перед смертним вироком. Лише сумна, ледь помітна посмішка.

— Бездоганна робота, — тихо промовив старий чарівник, піднімаючи очі на Себастьяна. — Геометрія Гейдельберзької школи алхімії. Твоя мати, Ейлін, завжди казала, що магія Принців — це не просто вогонь, це форма. Вона пишалася б тобою... Себастьяне.

Слово повисло в повітрі кабінету, наче активоване закляття вибуху.

Себастьян застиг. Його рука в кишені миттєво зсунулася на руків'я палички. «Хибний лабіринт» у його голові, який витримав ментальний таран самого Темного Лорда, раптом здригнувся. Маска Северуса на його обличчі залишалася непорушною, але серце пропустило удар.

— Що ви сказали? — процідив він крізь зуби, не змінюючи тону.

Дамблдор глибоко зітхнув і відкинувся на спину в кріслі. Його живі блакитні очі дивилися на Себастьяна не з підозрою, а з глибоким, майже батьківським жалем.

— Я знав правду з самого початку, мій хлопчику. З тієї самої секунди, як ти переступив поріг цього кабінету, назвавшись Северусом.

Себастьян повільно витяг руку з кишені, але паличку не випустив. Його очі звузилися, стаючи антрацитово-чорними під дією Кровного зілля.

— Як? — коротко запитав він. — Моя оклюменція... моє маскування... навіть Лорд не бачить різниці.

— Том шукає в людях те, що зрозуміло йому самому — ненависть, гординю, страх або відданість, — спокійно пояснив Дамблдор, дивлячись на свою обвуглену руку. — Коли він дивиться в твій розум, він бачить ідеально збудовані стіни, які він вважає результатом своїх уроків для Северуса. Він бачить біль Снейпа, бо цей біль закарбований у самому тілі, яке ти носиш. Але я... я знав Северуса занадто добре.

Старий маг підвівся і підійшов до вікна, дивлячись на ранковий замок.

— У Северуса було велике, але глибоко знівечене серце, Себастьяне. Коли він розмовляв зі мною, у кожному його слові бриніла провина. Гірка, невиліковна провина перед Лілі, перед собою, перед усім світом. Коли ж у цей кабінет зайшов ти... я відчув те, чого не чув тут уже двадцять років.

Дамблдор повернувся до нього, і його очі блиснули тим самим знайомим чарівним вогником.

— Чистий, холодний, тверезий розрахунок інженера. Ти не каявся за минуле, бо це було не твоє минуле. Ти намагався полагодити систему, яку Северус залишив після себе зламаною. Твоя хода, те, як ти тримаєш паличку, твій раптовий тріумф на уроці польотів... і найголовніше — Кровне зілля. Я старий алхімік, Себастьяне. Я знаю запах крові Люпінів, коли вона з'єднується з магією Принців. Я знав, що Катаріна жива. І я знав, що Северус мав брата в Гамбурзі, хоча він ніколи не говорив про це вголос, намагаючись захистити твою безпеку.

Себастьян відчув, як важка залізна лють піднімається в його грудях. Це відчуття не належало Северусу — це була його власна, суверенна лють людини, якою знову зманіпулювали.

— Тож ви дозволили мені грати цю роль? — його голос став небезпечно тихим. — Ви дивилися, як я випалюю власне магічне ядро чужою кров'ю? Дивилися, як Катаріна тремтить від страху за дитину в безпечному будинку? Ви знали, що Обітниця перейде на мене, і мовчки чекали, поки Лорд зажене мене в цей кут?!

— Мені шкода, — щиро й тихо відповів Дамблдор, і в його голосі вперше проглянула стареча безпорадність. — Більше, ніж я можу висловити словами. Але шахівниця, яку Том розгорнув над Британією, не залишала мені вибору. Якби я відкрив тобі, що знаю правду, ти б діяв інакше. Твоя природна обережність змусила б тебе шукати шляхи до відступу, до евакуації Катаріни та Ебігейл. А мені... мені потрібен був Северус Снейп, який без тіні сумніву виконає свій страшний обов'язок перед світом. Снейп, який переконає Тома у своїй абсолютності.