Розділ 26: Раннє дорослішання Ебігейл

Червневе повітря Шотландії мало б принести з собою тепло, але в глибоких підземелях Гоґвортсу, де століттями накопичувався холод магічного каменю, клімат залишався незмінним. Себастьян сидів за своїм масивним робочим столом, підперши голову кулаком. Перед ним лежав розгорнутий сувій із кресленнями тривимірних рунічних контурів, але його погляд був спрямований повз пергамент.

Останні події в замку — замах через отруєння, постійний тиск з боку Мелфоя та підозрілі погляди Поттера — випалювали його ресурси зсередини. Проте найбільше занепокоєння викликала не близькість розкриття його маски, а Ебігейл.

Дівчинці ледь виповнилося чотири роки, але війна, що спалила її рідну домівку в Сассексі й позбавила батька, запустила в її маленькому тілі процеси, які Себастьян назвав би «магічним гіпердозріванням». Замість хаотичних, дитячих викидів стихійної сили, які зазвичай супроводжують чарівників у цьому віці — перекинутих чашок чи розфарбованих стін, — Ебігейл демонструвала дивну, лякаючу концентрованість. Її магія не вибухала. Вона стискалася всередині неї, наче перетягнута пружина в хронометрі, загрожуючи розірвати крихкі дитячі канали.

Коли Катаріна привела її цього разу через підземний перехід, дівчинка не гралася з механічним снігуром. Вона сиділа на низькому стільчику біля каміна, затиснувши рученята між колінами, і пильно спостерігала за тим, як зелені іскри слизеринського полум'я танцюють на вугіллі. В її очах, які все більше ставали схожими на темні тунелі Северуса, не було дитячої наївності. Був лише глибокий, передчасний сум.

— Вона майже не розмовляє в безпечному будинку, Себастьяне, — тихо сказала Катаріна, стоячи в тіні камінної ніші. Вона втомлено потирала зап'ястя, де під шкірою тепер пульсував їхній спільний кровний контур. — Але коли вона думає, що я сплю, вона намагається повторювати рухи моїх пальців, якими я кодую шпигуські листи. Вона дорослішає швидше, ніж ми встигаємо будувати для неї захист.

Себастьян повільно підвівся, його мантія важким крилом ковзнула по підлозі. Він підійшов до дитини й опустився на одне коліно. Маска Северуса, зафіксована трьохкомпонентним Кровним зіллям, трималася бездоганно, але зараз він дозволив своєму погляду пом'якшати, повертаючи йому ту саму гамбурзьку архітектурну чіткість.

— Ебі, — м'яко покликав він. — Ти хочеш навчитися керувати тим, що живе всередині тебе?

Дівчинка повільно повернула до нього голову. Вона не назвала його «дядьком» і не назвала «татом». Вона просто протягнула свої маленькі долоні, на кінчиках пальців яких блідо, ледь помітно мерехтіли сріблясті іскри — сира, нестабільна енергія роду Принц.

— Воно тисне тут, — тихо промовила дитина, прикладаючи долоньку до своїх грудей. — Воно хоче зламати іграшки. Я стримую його, але мені боляче.

Себастьян відчув, як усередині нього все стислося від люті на цей світ, що змушував дитину ховати магію, аби вижити. Справжній Северус, можливо, спробував би заблокувати її силу чарами або навчити її жорсткій ментальній ізоляції, як навчав Поттера. Але Себастьян був інженером. Він знав: якщо котел перебуває під надмірним тиском, його не можна забивати наглухо — вибух просто знищить конструкцію. Потрібно побудувати випускний клапан. Систему каналів, крізь яку сила виходитиме дозовано й безпечно.

— Я покажу тобі дещо,— Себастьян дістав із кишені не паличку брата, а невелику заготовку з мореного дуба — куб із бездоганно гладкими гранями, який він виточив уночі. — Це магія нашої матері, Ейлін. Магія роду Принц. Вона не для того, щоб руйнувати чи підкорювати. Вона для того, щоб давати речам структуру.

Він поклав дерев'яний куб на стіл і посадив Ебігейл на високий стілець поруч. Катаріна підійшла ближче, спостерігаючи з сумішшю тривоги та надії. Ні в Гоґвортсі, ні в усій Британії більше не вчили магії так, як це збирався зробити Себастьян. Континентальна школа артефакторики розглядала чари як суверенну геометрію.

— Дивись сюди, — Себастьян поклав свої великі, покриті мозолями від інструментів пальці на стіл поруч із кубом. — Твоя магія зараз — це вода, що розлилася по підлозі. Вона шукає тріщини. Давай збудуємо для неї русло. Повторюй за мною в думках: лінія, кут, грань.

Він не використовував вербальних заклять. Замість цього він дозволив своїй світлій, конструкторській енергії просочитися крізь стільницю, малюючи на дереві ледь помітну, золотаву рунічну сітку захисного контуру. Ебігейл затамувала подих. Її маленькі пальчики торкнулися поверхні столу.

Себастьян спостерігав, як сріблясті іскри на її шкірі перестали хаотично спалахувати. Натомість вони повільно, наче за покликом магніту, потекли по прокладених ним золотих лініях безпосередньо до дерев'яного куба. Дерево тихо завібрувало. На його гладких гранях почали проростати мікроскопічні, висічені самою магією рельєфні візерунки — точні копії гамбурзьких стабілізаційних контурів.

— Вона розуміє структуру, — прошепотіла Катаріна, і її рука мимоволі стиснула плече Себастьяна. — Мерліне, вона не просто випускає силу, вона її проектує.

— Бо вона Принц, — тихо відповів Себастьян, не зводячи очей з обличчя дівчинки. — Наш рід століттями створював зілля та артефакти не через грубу силу, а через розуміння балансу компонентів. Северус пішов шляхом руйнівного захисту, бо Павучий провулок зламав його. Я не дозволю зламати її.

Урок тривав більше години. Себастьян крок за кроком навчав чотирирічну дитину оклюменції нового типу — не будувати глухі залізні стіни, які Волдеморт міг пробити своїм кривавим тараном, а створювати всередині власної свідомості архітектурні  креслення. «Хибний лабіринт» для дитини. Він учив її ховати свої справжні спогади про тата, про Гамбург і про підземелля Гоґвортсу за системою фальшивих кімнат, наповнених дитячими фантазіями про казки та іграшки.