Розділ 23: Урок польотів

Червневе сонце нарешті пробило затяжну смугу туманів над Шотландським високогір’ям, заливаючи Гоґвортс густим бурштиновим світлом. Проте для Себастьяна цей день приніс нове, абсолютно непередбачуване випробування. Згідно з розкладом, який Дамблдор особисто скоригував у зв’язку з хворобою мадам Гуч, декан Слизерину був призначений куратором сумісного практичного уроку з польотів та повітряного захисту для старших курсів Ґрифіндору та Слизерину.

Справжній Северус Снейп щиро зневажав квідич і польоти загалом. Він вважав це безглуздою, примітивною тратою часу, яка лише підживлювала й без того роздуте его таких людей, як Джеймс Поттер чи його син Гаррі. Северус літав лише за крайньої потреби — важко, похмуро, покладаючись на грубу силу волі та закляття, ледь утримуючись на мітлі, наче кажан, що збився з курсу. Його магічне ядро було занадто заземленим, затиснутим у жорсткі рамки хімічних формул та ментальних контурів.

Але Себастьян був іншим.

Роки, проведені в Німеччині, не обмежувалися тишею гамбурзьких майстерень. Його пристрасть до артефакторики логічно привела його до вивчення аеродинамічних чарів та конструювання гоночних мітел для європейських команд. Себастьян не просто розбирався в механіці польоту — він обожнював небо. У Гамбурзі він таємно володів модифікованою моделлю «Німбуса», в яку власноруч вмонтував систему рунічних стабілізаторів власного винайдення. Для нього політ був вищою математикою у просторі, де кожен порив вітру — це змінна, яку можна прорахувати й підкорити.

Коли Себастьян вийшов на зелене поле для квідичу, його чорна мантія традиційно розвівалася за спиною, але крок був іншим — легшим, пружинистим, що абсолютно не в’язалося з важкою хода Снейпа. Студенти вже стояли в шеренгах. Гаррі Поттер, Рон Візлі та Драко Мелфой тримали свої мітли, з подивом спостерігаючи за наближенням похмурого зіллєвара до стійки з тренувальними шкільними «Кометами».

— Сьогоднішнє заняття, — почав Себастьян, і його голос, зафіксований новим Кровним зіллям, прозвучав низько й чітко, — присвячене тактичному маневруванню в умовах обмеженої видимості та повітряних атак. Більшість із вас вважає, що вміння літати — це здатність міцно триматися за дерево й волати від захоплення. Це помилка. Мітла — це артефакт. Контур, що реагує на мікроколивання вашої магічної частоти.

Він підійшов до старої, пошарпаної «Комети-260», яка лежала на траві.

— Поттер, підніміть вашу мітлу.

Гаррі звичним, ідеальним рухом скомандував: «Вгору!», і його «Вогняна стріла» миттєво стрибнула в руку. Хлопець подивився на вчителя з легким викликом — у небі Гаррі почувався королем, і жоден Снейп не міг цього змінити.

— Гарний інструмент, — зауважив Себастьян, дивлячись на «Вогняну стрілу» не з презирством, а з професійним інтересом артефактора, який бачив точність її рунічної в'язі. — Але навіть найкращий інструмент марний у руках того, хто діє виключно інстинктами. Поттер, продемонструйте стандартний розворот на сто вісімдесят градусів за схемою «Плуто».

Гаррі злетів. Він зробив це блискавично, з притаманною йому агресивною грацією, різко заклавши віраж і повернувшись на вихідну позицію. Ґрифіндорці зашепотіли з гордістю.

— Грубо, — холодно констатував Себастьян, підходячи до своєї старої «Комети». — Ви втратили три секунди на тертя повітря через неправильний кут нахилу тіла. Ваша магія перевантажує хвостове оперення. Дивіться.

Себастьян не став кричати «Вгору». Він просто протягнув руку, і його власна, архітектурна магія, пропущена крізь кров брата, м’яко підхопила стару мітлу. Вона піднялася плавно, наче зважена на ювелірних терезах, і лягла в його долоню.

Наступної секунди Себастьян відштовхнувся від землі.

Те, що побачили студенти, змусило навіть Драко Мелфоя роззявити рота від подиву. Стара, неповоротка шкільна мітла в руках «Снейпа» раптом перетворилася на хірургічний інструмент. Себастьян не просто злетів — він буквально розчинився в повітрі, злетівши вертикально вгору без найменшого зусилля чи звуку. На висоті п’ятдесяти футів він заклав таку круту й бездоганну спіраль, яку зазвичай виконували лише професійні ловці  збірної.

Його тіло утворювало з мітлою єдину, ідеальну геометричну лінію. Чорна мантія не хлопала на вітрі, як завжди, а обтікала його корпус завдяки таємно застосованому німецькому закляттю аеродинамічного каркасу. Він зробив мертву петлю, потім різко пішов у піке, зупинившись за два дюйми від трав'яного покриву поля, навіть не струснувши землю.

Він зійшов на траву так, наче просто переступив поріг кабінету. На його обличчі не було ні краплі задишки. Риси Северуса залишалися суворими, але в очах на мить спалахнув той самий вільний, гамбурзький вогонь.

На полі панувала гробова тиша.

Гаррі Поттер дивився на професора так, наче вперше його побачив. Хлопець чудово пам'ятав, як Снейп літав під час занять Оклюменцією у його спогадах — незграбно, важко. Людина, яка щойно продемонструвала цей вищий пілотаж, мала зовсім іншу повітряну магію. Вона не боролася з небом — вона ним керувала.

— Професоре... — тихо промовив Рон Візлі, забувши про свою ненависть. — Як ви це зробили на цьому смітті?

Себастьян повільно повернув мітлу на стійку, знову повертаючи своїм рухам звичну сутулість Северуса. Він зрозумів, що знову припустився помилки: його пристрасть до польотів на мить прорвала греблю обережності.

— Це називається розрахунком магічного вектору, Візлі, — процідив Себастьян, напускаючи на обличчя максимальну кількість жовчі. — Якщо у вашій голові є бодай щось, окрім думок про обід, ви здатні підкорити будь-який артефакт. Поттер, ваш розворот був жахливим. Мінус п'ять балів з Ґрифіндору за технічну недбалість. Всі інші — по мітлах. Повторюйте контур підйому за схемою, яку я щойно показав. Якщо хтось відхилиться від траєкторії — відробляння чекають на вас у підземеллях.