Розділ 22: Кровне зілля

Срібний німецький хронометр на робочому столі Себастьяна відлікував третю годину ночі. На відміну від старовинних гоґвортських приладів, які цокали з м’яким, майже сонним шурхотом, цей механізм працював із сухим, безжальним металевим клацанням. Кожен цей звук нагадував Себастьяну, що його час у подобі власного брата-близнюка стрімко стікав.

Він стояв перед великим круглим дзеркалом у важкій дубовій рамі. Світло єдиної свічки вихоплювало з темряви страшну, повільну анатомію розпаду магічної ілюзії. Кровне зілля — найскладніший, заборонений Міністерством витвір темного слизеринського алхімічного мистецтва — починало втрачати свою силу. Процес відторгнення чужого магічного коду завжди починався з очей.

Себастьян пильно вдивлявся у власне відображення. Глибокий, непроглядний чорний колір зіниць Северуса, що зазвичай нагадував два тунелі без дна, зараз бліднув, підмиваючись ізсередини його власним, природним сіро-сталевим відтінком Принців. Пасма волосся біля скронь, які Кровне зілля змушувало залишатися важкими й синяво-чорними, ставали тоншими, набуваючи м’якої, ледь помітної хвилястості, притаманної саме Себастьяну. Ба більше, його ліва рука, заплямована перенесеною Чорною міткою, судомно сіпалася від внутрішнього дисонансу: паразит на його шкірі відчував, що носій змінює свою біологічну та магічну частоту, і катував його нервові закінчення розпеченими голками.

— Ще один день... максимум два, — прохрипів Себастьян. Його справжній голос, позбавлений слизеринської розтяжки, прозвучав у порожнечі кабінету дивно й відчужено.

Він підійшов до важкої залізної шафи, схованої за гобеленом із зображенням середньовічних алхіміків. Його пальці, що помітно тремтіли, набрали складну комбінацію на німецькому кодовому замку, який він сам вмонтував у стародавні двері. Метал тихо клацнув, відкриваючи глибоку нішу, викладену крижаними кристалами для підтримки постійної температури.

Там, у самому центрі, на оксамитовій підставці стояла остання кришталева ампула. Всередині неї блідо мерехтіла густа, майже чорна рідина. Це була консервована за допомогою стасис-заклять кров Северуса Снейпа — та сама кров, яку Себастьян встиг зібрати в Сассексі з пораненого тіла брата до того, як ритуал Ritualis Translatio забрав його життя.

Це була остання порція.

Коли Себастьян брався за цю роль, він розраховував, що цього запасу вистачить на пів року — час, необхідний для того, щоб повністю перебудувати шпигунську мережу й знайти спосіб стабілізувати свою ілюзію назавжди за допомогою артефактів. Але він не врахував колосальних витрат магії. Потужна легіліменція Дамблдора, жорстокий ментальний таран Волдеморта у маєтку Мелфоїв і, нарешті, нещодавнє отруєння «Сльозами скорпіона» спалили Кровне зілля в його жилах із потрійною швидкістю. Його власне магічне ядро, виховане на гармонії та точності, виштовхувало чужорідну структуру Северуса з кожним подихом.

Двері кімнати тихо прочинилися. Катаріна увійшла без звуку, її глибокий плащ зметнувся, приносячи з собою холодний запах нічного туману. Вона одразу подивилася на кришталеву ампулу в його руках, а потім — на його очі, в яких сталевий блиск Себастьяна вже майже витіснив чорноту Северуса.

— Це все? — її голос був тихим, позбавленим паніки, але в ньому бриніла напруга натягнутої струни.

— Остання, — Себастьян обережно поставив ампулу на стіл. — Якщо я вип'ю її зараз, стабілізація триватиме ще три тижні. Можливо, чотири, якщо я обмежу використання палички Северуса і не потраплятиму під прямі ментальні атаки. Але потім... ілюзія розпадеться остаточно. Я стану собою. І будь-яке елементарне закляття перевірки крові, яке використовує Міністерство чи Смертежере, покаже, що Северус Снейп мертвий.

Катаріна підійшла ближче, її пальці торкнулися прохолодного кришталю ампули. Вона знала цю алхімію занадто добре: саме вона допомагала Северусу розробляти стабілізуючі розчини для його шпигунських рейдів.

— Ми не можемо просто додати звичайну кров, — Катаріна подивилася прямо в його сіро-сталеві очі. — Потрібен ідентичний генетичний і магічний маркер. Ви близнюки, Себастьяне. Ваша ДНК майже ідентична, але твоє магічне ядро — світле, конструкторське — діє як розчинник для його темної, насиченої отрутами суті. Нам потрібен каталізатор, який змусить твою власну кров прийняти його відбиток без постійного підживлення ззовні.

Себастьян повільно сів у крісло, розстібаючи верхні ґудзики сюртука, щоб полегшити дихання. Кожна клітина його тіла зараз протестувала проти майбутнього процесу.

— Є один спосіб, — тихо сказав він, дивлячись на срібний хронометр. — Німецька алхімічна школа Гейдельберга використовувала так звану «Матрицю близнюка». Якщо я змішаю твою кров, Катаріно, як жінки, що носила дитину Северуса й ділила з ним магічний контур роками, зі своєю власною і залишками його крові в цій ампулі... ми зможемо створити замкнене коло. Твоя магія виступить мостом, зв'язуючою ланкою. Але це означає, що відтепер моє життя і твоє магічне здоров'я будуть пов'язані. Якщо я почну помирати від Мітки чи отрути, ти відчуєш цей удар миттєво.

Катаріна не вагалася ні секунди. Вона витягла з-під плаща тонку срібну голку з рунами Люпінів — ту саму, якою вони нещодавно кодували шпигуські пергаменти.

— Моє життя закінчилося тієї ночі в Сассексі, Себастьяне, — спокійно і твердо промовила вона, підходячи до столу й оголюючи ліве зап'ястя, де блідо синіли вени. — Те, що я роблю зараз — це єдиний спосіб зберегти Ебігейл і завершити те, що розпочав мій чоловік. Роби ритуал. Нам обом нема куди відступати.

Себастьян подивився на неї з глибокою повагою, в якій не було місця для сентиментів — лише суворий розрахунок двох солдатів в облозі. Він узяв срібний ніж, запалив пальник під маленьким мідним казанком і приготувався до найскладнішої операції у своєму житті. Йому довелося діяти не як зіллєвару, а як годинникарю, що збирає механізм із трьох абсолютно різних сплавів.