Розділ 21: Таємниця Катаріни

Ніч після отруєння видалася безкінечною. Себастьян сидів за масивним дубовим столом, обхопивши голову руками. Перед ним лежав понівечений срібний кубок, на дні якого ще виднілися темні, випалені кислотою краплі «Сліз скорпіона». Стіни кабінету тиснули своїм віковим камінням, а в кутку, за зачиненою рамою дзеркала Слизерину, мовчки чекали свого часу листи його брата.

Коли камінне полум’я знову тихо засичало, Себастьян навіть не поворухнувся. Він знав, хто йде. Захисні контури, налаштовані на родинну магію Люпінів, пропустили відвідувачку без звуку. Катаріна ступила на кам’яні плити підземелля, скидаючи глибокий капюшон. Її обличчя, зазвичай бліде від постійного страху за доньку, зараз виглядало застиглою маскою гніву та рішучості. Вона миттєво помітила розкидані на столі мідні трубки, кристали кварцу та розбитий стілець.

— На тебе напали, — це було не запитання. Її погляд зупинився на чорних кристалах отрути, що в’їлися в підлогу. — «Сльози скорпіона». Луціус. Або Белатриса за його наводкою.

— Я впорався, — глухо відповів Себастьян, підводячи голову. Риси Северуса на його обличчі здавалися змученими, старіючими під дією токсину. — Але не так, як це зробив би твій чоловік. Я використав німецьку артефакторику, щоб відфільтрувати кров. Якщо вони дослідять залишки магічного фону в цьому кабінеті, то зрозуміють, що зілля варив не майстер Снейп, а механік.

Катаріна підійшла ближче, її мантія шурхотіла по підлозі. Замість того, щоб піддатися паніці, вона сіла навпроти нього, рішуче відсунувши вбік його інструменти.

— Вони нічого не дослідять, Себастьяне, — спокійно сказала вона, витягуючи з кишені невеликий флакон із густою, сріблистою рідиною, що нагадувала ртуть. — Це попіл забуття, змішаний із корінням білоцвіту. Справжній рецепт Северуса для зачистки місць ментальних та хімічних злочинів. Він знищує будь-який сторонній магічний підпис у радіусі десяти ліктів.

Вона вилила кілька крапель на підлогу, і чорні кристали отрути розчинилися без залишку, забираючи з собою і тонкий аромат озону, який залишив по собі Себастьян.

— Ти надто добре знаєш його рецепти, Катаріно, — зауважив Себастьян, пильно спостерігаючи за її рухами. — Для жінки, яку Северус, за словами Дамблдора, тримав у повній ізоляції в Сассексі заради її ж безпеки, ти надто впевнено орієнтуєшся в інструментах вищого шпигунства.

Катаріна гірко посміхнулася. Вона підвелася, підійшла до полиць із зіллями й безпомилково витягла третій флакон зліва на верхньому ярусі — той, де під виглядом сушених очей жаб зберігалися заговорені кристали для передачі повідомлень.

— Альбус Дамблдор — великий чарівник, Себастьяне, але він старий і засліплений власною вірою у винятковість чоловіків-мучеників, — тихо промовила вона, повертаючись до світла каміна. — Він створив для Северуса образ самотнього, знедоленого шпигуна, який карається за гріхи минулого. Йому так було зручно. Йому потрібен був слуга без роду й племені, якому нічого втрачати. Але у Северуса була я. І я ніколи не була просто тінню, що чекає його вдома з патрулів.

Вона поклала на стіл тонку срібну голку, ідентичну тим, які Себастьян використовував для тонкої роботи з механізмами, але ця голка була покрита мікроскопічними рунами роду Люпінів.

— Коли Волдеморт повернувся, Северус зрозумів, що Орден Фенікса занадто неповороткий, а Дамблдор веде власну гру, де люди — лише фігури, — Катаріна подивилася прямо в очі Себастьяну, і в її погляді спалахнув той самий аналітичний холод, який він звик бачити у дзеркалі. — Шпигунська мережа, яка постачала інформацію про пересування Смертежерів  у Європі, про контрабанду артефактів із Дурмстранґу, про таємні рахунки Мелфоїв у Ґрінґоттсі... Це був не один Северус. Ми створювали її разом.

Себастьян приголомшено мовчав.

— Мій брат Римус думає, що я була звичайною домогосподаркою, — продовжила Катаріна, і її голос зазвучав жорстко. — Але саме я кодувала повідомлення, які Северус отримував від своїх інформаторів. Саме я розробляла маршрути для безпечного виведення напівкровок із Британії через порт у Дуврі. Северус приносив мені сирі дані, а я перетворювала їх на аналітичні звіти, які він потім видавав Дамблдору за власні прозріння. Мій батько був Люпіном, у моїх жилах тече магія, що вміє чути ліс і розрізняти брехню за кілометр. Ти думав, чому наші листи до тебе в Гамбург не перехопили? Тому що поштові контури кодувала я, використовуючи старі німецькі шифри Принців, які Северус знайшов у речах матері.

Себастьян повільно видихнув. Картинка в його голові, досі складена зі спогадів брата, раптом розширилася, набуваючи неймовірної глибини. Його брат не був самотнім вовком-смертником. У нього був тил. У нього був соратник, рівний йому за силою та розумом.

— Тож коли ти кажеш, що Мелфой починає підозрювати, — Катаріна нахилилася над столом, її пальці торкнулися срібного перстня на руці Себастьяна, — я знаю, як діяти. Луціус не просто перевіряє твою лояльність. Він шукає доступ до фінансових каналів, які Северус контролював у Європі під виглядом закупівлі інгредієнтів. Якщо ти хочеш перемогти в цій грі, Себастьяне, тобі доведеться впустити мене не лише у свій кабінет, а й у свої плани. Ми маємо повернути шпигунську мережу до життя. Але тепер її аналітичним центром станеш ти, а мої руки знову кодуватимуть пергаменти.

Себастьян подивився на неї, відчуваючи, як важкий тягар, що тиснув на його плечі з моменту повернення до Британії, стає трохи легшим. Він більше не був самотнім актором у чужому театрі. Перед ним стояла жінка, яка знала правила цієї війни значно краще за нього самого.

— Добре, — сказав він, і його справжній голос зазвучав упевнено й чітко. — Почнемо з Мелфоя. Якщо він хоче фінансові звіти, ми дамо йому такі цифри, від яких у його Лорда виникнуть запитання до самого Луціуса. Покажи мені, як Северус кодував свої європейські рахунки.