Розділ 20: Отруєння

Срібний кубок із вином, який ельфи-домовики принесли разом із пізньою вечерею безпосередньо до його приватних покоїв, здавався цілком звичним. Себастьян зробив лише два невеликі ковтки, перш ніж його внутрішній артефакторний радар, що тонко реагував на будь-які хімічні та магічні дисонанси, забив на сполох. Але було запізно.

Ефект виявився блискавичним і нищівним. Спершу горло обпалило крижаним холодом, який за секунду перетворився на розпечене залізо. Дихання перехопило, а перед очима попливли криваво-червоні плями. Себастьян упав на коліна прямо біля каміна, перекинувши стілець. Його ліва рука, заплямована Чорною міткою, судомно стиснулася на грудях: серце почало збиватися з ритму, пропускаючи удари й вибухаючи аритмічним, болісним пульсом.

— Сльози скорпіона... — прохрипів він у порожнечу кімнати, випльовуючи на кам'яну підлогу темну, майже чорну кров.

Це була не просто рідкісна отрута з арсеналу темних магів; це був прямий привіт від Луціуса Мелфоя або Белатриси Лестранж. Смертежере вирішили перевірити його остаточно. Якщо він справжній Северус Снейп — великий майстер зіллєваріння, — він без зусиль розпізнає токсин і нейтралізує його за лічені хвилини за допомогою безоару чи класичного антивірусу. Але якщо під маскою ховається самозванець, він просто помре в муках на підлозі власного кабінету.

Жах ситуації полягав у тому, що Себастьян, попри всі свої титанічні зусилля, не володів тією блискавичною інтуїцією зіллєвара, яка дозволяла Северусу змішувати протиотрути наосліп. Спогади з Омуту пам'яті давали теорію, але не давали м'язової пам'яті пальців та тонкого відчуття магічних парів. Ба більше, Кровне зілля, яке підтримувало його ілюзорну зовнішність, під впливом отрути почало стрімко розпадатися. Себастьян підповз до дзеркала і з жахом побачив, як його чорні очі на мить повернули свій природний, світліший відтінок, а пасма волосся почали світлішати біля коріння.

Якщо Дамблдор чи Смертежере  знайдуть його тіло в стані напіврозпаду між двома подобами, Катаріна та Ебігейл приречені.

— Думай... думай як інженер, — прошепотів він сам собі, змушуючи свій виснажений мозок активувати структуру "Хибного лабіринту" для придушення паніки.

Справжній Северус вирішив би цю проблему хімічно: він кинувся б до шафи, вихопив би безоаровий камінь, розтовк би його в ступці та залив настоянкою мандрагори. Але Себастьян знав, що його пошкоджений шлунок і ослаблене магічне ядро Принців просто не витримають агресивної хімічної реакції класичного антивірусу Снейпа. Йому потрібен був інший шлях. Шлях артефактора.

Він підвівся, тримаючись за стіни, і поплентався до робочого столу. Його пальці, що вже німіли від отрути, відсунули вбік традиційні казани й срібні щипці. Замість цього він дістав із таємної кишені свого німецького дорожнього саквояжа прихований набір інструментів: тонкі мідні трубки, кристали кварцу, заговорені на поглинання негативних магічних частот, та невелику скляну колбу з подвійною вакуумною стінкою — його власну розробку з Гамбурга.

Він діяв не як маг, що варить зілля, а як механік, що збирає фільтраційний контур для отруєної енергії.

Себастьян узяв базову настоянку аконіту та білого ясенеця, але замість того, щоб кип'ятити їх на відкритому вогні, як це робив брат, він пропустив рідину крізь ланцюг рунічних стабілізаторів. Він виклав навколо колби геометрично бездоганний трикутник зі срібного дроту, замикаючи магічні потоки за канонами німецької магії. Його магія, чиста й архітектурна, потекла крізь кристали кварцу, змушуючи отруйну рідину всередині колби розшаровуватися на молекулярному рівні.

Він не нейтралізував отруту всередині тіла — він створив артефактний магніт, здатний витягнути токсин із його крові під час ковтання.

Коли він випив отриманий прозорий, крижаний розчин, що пахнув сухими альпійськими травами та міддю, реакція була зовсім іншою. Не було ні спазмів, ні виверження шлунку, які супроводжували лікування Северуса. Отрута "Сльози скорпіона" просто кристалізувалася в його дихальних шляхах, і Себастьян із важким кашлем виплюнув на підлогу кілька дрібних, чорних як вугілля кристалів, що з шипінням пропалили кам'яну поверхню.

Він безсило впав на стілець, важко дихаючи. Обличчя в дзеркалі знову стабілізувалося: чорні очі, важкий ніс, похмурі лінії навколо рота. Маска Северуса повернулася на місце, зацементована його власною, абсолютно нетиповою для Гоґвортсу магією.

Замах провалився. Себастьян вижив, але ціна була високою: залишки його німецьких артефактів були використані, а в повітрі кабінету залишився тонкий, ледь помітний аромат озону та загартованого скла — запах, який ніколи не належав Северусу Снейпу. І якщо той, хто підсипав отруту, вирішить дослідити залишки його "протиотрути", він зрозуміє, що в підземелях Гоґвортсу оселився зовсім інший звір.