Розділ 16: Нічні патрулі

Холодний травневий туман повз по землі Забороненого лісу, огортаючи коріння прадавніх дубів блідим саваном. Себастьян ішов повільно, майже беззвучно, дозволяючи попелястому подолу мантії брата чіплятися за сухі гілки чагарників. Нічне патрулювання території замку було ідеальним приводом залишити задушливі підземелля й вирватися з-під пильного ока Драко Мелфоя, чий допитливий погляд останнім часом перетворився на справжню параною.

Він зупинився біля старої занедбаної криниці, де кордон магічного захисту Гоґвортсу ставав тонким, мов павутина. Срібний перстень Люпінів на його пальці завібрував, посилаючи легке тепло крізь шкіру. Вона була близько.

Катаріна виступила з-за густих зарослів терену. На ній був глибокий темний плащ, а обличчя здавалося майже прозорим у місячному світлі. Вона не тримала паличку напоготові, як минулого разу, — її плечі були опущені під вагою виснаження, яке жодне зілля не могло вилікувати.

— Ти знову запізнився, — тихо сказала вона. Її голос, позбавлений колишньої різкості, прозвучав як шелест сухого листя.

Себастьян скинув капюшон і заговорив своїм справжнім голосом — тим, який пахнув не залізом і жовчю, а спокоєм гамбурзьких вечорів:

— Мелфой-молодший стежить за кожним моїм кроком, Катаріно. Я змушений був зробити три кола навколо теплиць Спраут, щоб переконатися, що за мною немає хвоста. Наш маленький слизеринський принц починає щось підозрювати.

Катаріна зробила крок назустріч, пильно вдивляючись у його обличчя. Риси Северуса, але без тієї внутрішньої отрути, яка з'їдала її чоловіка зсередини. Це була жорстока гра оптичних ілюзій, від якої її власна душа кривавила щодня.

— Я знайшов  його листи, — тихо вимовив Себастьян, протягуючи їй невеликий сувій, який витяг із внутрішньої кишені сюртука. — У таємній схованці Салазара Слизерину в його кабінеті. Він писав їх мені... роками. Писав про те, як сильно хотів вивезти вас із  Британії, але капкан Дамблдора й Волдеморта тримав його за горло.

Катаріна судомно вхопила пергамент. Її пальці затремтіли, коли вона впізнала гострий, голчастий почерк Северуса. Вона притиснула листи до грудей, і перші сльози — гарячі, нестримні — нарешті прорвали її мармурову витримку. Вона опустилася на порослу мохом колоду, ховаючи обличчя в долонях.

Себастьян завмер. Артефактор, який звик мати справу з холодним металом, зараз відчував повне безсилля перед цим живим, концентрованим горем. Він повільно підійшов і сів поруч. Обережно, наче боявся, що вона зламається від дотику, він поклав руку їй на плече.

— Він кохав вас, Катаріно, — м'яко промовив він. — Більше за власне життя. Його шпигунство було не просто обов'язком перед пам'яттю Лілі Поттер, як думає Дамблдор. Наприкінці це був єдиний спосіб утримувати Волдеморта подалі від тебе та Ебігейл.

Катаріна підвела голову, її очі були червоними від сліз, але в них більше не було колишнього відторгнення до Себастьяна. Вона подивилася на його руку, яка лежала на її плечі. Рука з Чорною міткою, яку він добровільно взяв на себе, щоб врятувати її дитину.

— Вибач мені, — прошепотіла вона, витираючи щоки подолом плаща. — Я була несправедливою до тебе. Я звинувачувала тебе в тому, що ти живий, а він — ні. Але ти... ти зараз у більшому пеклі, ніж будь-хто з нас. Ти носиш його тавро, терпиш його ворогів і змушений відмовлятися від власного імені.

— Ми обоє втратили його, — Себастьян блідо всміхнувся, і в цій посмішці не було нічого від Северуса. — Він був моїм братом-близнюком. Коли його серце зупинилося, частина моєї власної магії просто згасла. Нам обом доводиться збирати себе по шматочках у цій темряві.

Катаріна повільно протягнула свою руку і накрила його долоню своєю. Це не було коханням чоловіка й жінки; це був мовчазний, глибокий союз двох поранених душ, пов'язаних спільною втратою і спільною метою. Страх і відчуженість, що стояли між ними з моменту фатальної ночі, остаточно розчинилися у вогкості Забороненого лісу.

— Що нам робити далі, Себастьяне? — запитала вона, і в її голосі вперше прозвучала повна довіра до його рішень.

— Тримати оборону, — відповів він, міцніше стискаючи її пальці. — Я знайшов у скриньці Слизерину дещо, що Северус залишив для фінальної гри. Ми виведемо Ебігейл з-під удару, коли прийде час. Але поки що... Северус Снейп має залишатися найжахливішим професором Гоґвортсу. Допоможи мені не припускатися таких помилок, як із Лонґботтомом. Мені потрібні твої знання про внутрішню кухню цієї школи.

Катаріна кивнула, її погляд знову став зосередженим і сталевим. Вони просиділи під старим дубом до перших сірих променів світанку, шепотілися про плани, магічні контури та пастки. Ця ніч змінила все: вони більше не були самотніми втікачами. Вони стали командою, готовою обіграти і Світло, і Темряву на їхньому власному полі.