Розділ 6: Холодне привітання

Підземелля Гоґвортсу зустріли Себастьяна звичною вогкістю, але для нього цей кабінет перетворився на арену смертельного цирку, де кожен невірний рух означав падіння. Повітря було насичене ароматами сушеної шавлії, коріння мандрагори та асфоделю, які залишилися тут ще з часів брата. Себастьян стояв біля масивного дубового столу, заклавши руки за спину і ховаючи пальці в глибоких складках чорної мантії. Йому довелося заново вчитися дихати — мілко, розмірено, беззвучно, як це робив Северус.

Важкі дубові двері відчинилися, і клас заповнили п’ятикурсники Ґрифіндору та Слизерину. Шурхіт мантій, стукіт казанів об кам’яні стільниці та приглушений шепіт розліталися під склепінням кімнати. Себастьян повільно обвів поглядом аудиторію. Ось вони. Слизеринці дивилися на нього з очікуванням та звичною покірністю, тоді як ґрифіндорці демонстрували суміш настороженості й глухої ворожості.

Гаррі Поттер сів за середній стіл разом із Роном Візлі та Герміоною Ґрейнджер. Його зелені очі, які так часто фігурували у хворобливих спогадах Северуса, впілися в обличчя професора. Гаррі чекав на звичний удар — першу уїдливу фразу, традиційне зняття балів із Ґрифіндору за неправильний подих або косий погляд.

Себастьян витримав паузу, яка здалася класу вічністю. Він згадав інструкції з Омуту пам’яті: голос має повзти по підлозі, змушуючи учнів ловити кожне слово.

— Розгорніть підручники на сторінці двісті дванадцять, — тихо, але виразно промовив Себастьян. Голос звучав бездоганно, хоча всередині у нього все стискалося від напруги. — Сьогодні ми готуємо Зілля Очищення Розуму. Рецепт складний, і кожен, хто припуститься помилки в нарізанні крил кажана, проведе залишок семестру, відмиваючи стіни цього кабінету без допомоги магії. Починайте.

Гаррі насупився. Він перезирнувся з Роном. Щось було не так. Звісно, слова були суворими, а тон — холодним, але в них не було тієї особистої, майже фізичної отрути, яку Северус завжди виплескував на Поттера з перших секунд зустрічі. Снейп не згадав про його "знаменитість", не прокоментував його скуйовджене волосся і навіть не подивився на його шрам.

Протягом уроку Себастьян кружляв між рядами, наче хижий птах. Його мантія розліталася за спиною точь-в-точь як у брата, але його поведінка збивала учнів з пантелику. Замість того, щоб уїдливо висміювати Невіла Лонґботтома, у якого зілля вже почало набувати підозрілого фіолетового відтінку замість прозоро-блакитного, "Снейп" просто зупинився поруч.

— Мінус п'ять балів з Ґрифіндору за неуважність, Лонґботтом, — холодно констатував Себастьян. — Ви додали корінь валеріани на дві хвилини раніше, ніж потрібно. Виправте це, додавши дрібку тертого рогу дворога, інакше ваш казан вибухне через тридцять секунд.

Невіл, який уже заплющив очі в очікуванні нищівної тиради, розгублено кліпнув і кинувся рятувати зілля.

Гаррі Поттер спостерігав за цим, затамувавши подих. Його власне зілля булькало ідеально, але думки хлопця були далеко від уроку. Снейп став іншим. Його погляд не затримувався на Гаррі з тією палкою, майже фанатичною ненавистю, яка була раніше. Тепер ці чорні очі здавалися абсолютно непроникними, глибокими й непередбачуваними, як нічне озеро. Старий Снейп був послідовним у своїй злості; цей новий професор здавався людиною, яка прораховує кроки на десять ходів уперед і бачить учнів наскрізь, але не вважає за потрібне витрачати на них свої емоції.

— Поттер, — раптом пролунав голос прямо над вухом Гаррі. Хлопець здригнувся. Себастьян стояв поруч, дивлячись зверху донизу на його казан. — Ваше зілля прийнятної якості. Але якщо ви продовжуватимете витріщатися на мене замість того, щоб контролювати вогонь, воно перетвориться на непотрібну суміш. Зменшіть полум'я.

Себастьян розвернувся і пішов до свого столу. На його обличчі не здригнувся жоден мускул, хоча серце калатало у грудях, як шалене. Він помітив підозру в зелених очах хлопчика. Гаррі Поттер, син людини, яку Северус ненавидів, і жінки, яку він кохав, виявився напрочуд проникливим. Гра ставала дедалі небезпечнішою, і Себастьян зрозумів: йому доведеться бути ще обережнішим, адже діти помічають те, що дорослі часто ігнорують через власну упередженість.