Розділ 5: Повернення в Гоґвортс

Замок зустрів його величним, але гнітючим мовчанням. Кожен крок Себастьяна по кам'яних плитах коридорів відлунював так гучно, що йому здавалося — самі стіни вигукують правду. Для всього магічного світу Северус Снейп повстав із попелу; новина про те, що "Слизеринський змій" пережив напад на свій маєток і повернувся до виконання обов'язків, уже розлетілася коридорами, викликаючи суміш жаху та хворобливої цікавості.

Вечеря з нагоди початку нового семестру стала для Себастьяна справжнім випробуванням на міцність нервової системи. Коли він увійшов до Великої Зали, гомін сотень голосів миттєво вщух. Тисячі очей — допитливих, зляканих, ворожих — впилися в його постать. Себастьян відчував кожен погляд, як фізичний дотик. Він ішов своєю фірмовою ходою, яку відточував тижнями: стрімкою, безшумною, з мантією, що розліталася за спиною, наче крила гігантського кажана.

Він сів за викладацький стіл. Праворуч від нього була Мінерва Макґонеґел. Вона виглядала блідою, а її губи були стиснуті в тонку лінію.

— Северусе, — прошепотіла вона, і в її голосі Себастьян почув несподівану нотку співчуття, яка ледь не змусила його здригнутися. — Ми всі чули про... про трагедію. Мені невимовно шкода. Якби ми тільки могли прибути вчасно.

Себастьян повільно повернув до неї голову. Він пам'ятав із записів брата: Северус ніколи не приймав жалю. Жаль був для нього формою приниження.

— Ваше співчуття, Мінерво, так само марне, як і спроби Міністерства забезпечити безпеку мого дому, — голос прозвучав ідеально: сухо, з тією особливою вібрацією роздратування, яка змушувала співрозмовника замовкнути.

Він відвернувся, втупившись у свою тарілку, до якої так і не торкнувся. Найбільший страх викликало не те, що його викриють вороги, а те, що його видадуть дрібниці. Як Северус тримав виделку? Чи пив він гарбузовий сік, чи віддавав перевагу чистій воді? Себастьян помітив, як  Флітвік спостерігає за тим, як він перебирає серветку. Кожен жест був мінним полем.

Але найгіршим було відчуття "чужорідності". Гоґвортс був просякнутий магією Северуса — вона була в підземеллях, у кожному флаконі в кабінеті зіллєваріння, у самих тінях замку. Для Себастьяна, чия магія була структурованою та світлою за своєю природою, ця темна, їдка енергетика брата здавалася тісним одягом, що натирав шкіру до крові.

З-за столу Ґрифіндору на нього дивився Гаррі Поттер. У погляді хлопця не було жалю — лише підозра та дивна зацікавленість. Поттер знав Снейпа як свого найзапеклішого ворога, і будь-яка, навіть найменша зміна в поведінці "майстра зілля" могла стати зачіпкою для хлопця, який звик шукати підвох у всьому, що стосувалося Снейпа.

Себастьян відчув, як Чорна мітка на передпліччі знову почала пекти. Це було нагадування від самого Волдеморта: гра почалася, і тепер Гоґвортс був не фортецею, а сценою, де він мав грати роль до кінця, або померти, так і не ставши самим собою. Страх перед викриттям став його постійним супутником, холодним і мовчазним, як каміння підземель, куди він мав спуститися після вечері, щоб залишитися наодинці зі своєю брехнею.