Тіні близнючок

ЯНА

Сьогодні саме той день.

Я люблю сестру. Дуже люблю. Хоч і заздрю їй. Вона старша, головна. А я — в тіні. Завжди в тіні. Невидима, неприйнята.

Але сьогодні все зміниться. Назавжди.

Вона прийшла.

Зверхня. Гордовита. Але вона — це я. То, може, я маю пишатися нею? Вона ж сильна, рішуча, розумна.

Мені страшно. Але тільки я можу це зробити.

Підходжу. Обіймаю Анну — і швидко роблю потрібне.

Вона відштовхує мене різко. Я не встигла. Не завершила справу до кінця.

Вона тікає. А я плачу.

Знову не впоралася.

— Мамо, я не впоралась… Пробач. Пробач мені, — шепочу.

Я надто слабка. Я надто нікчемна.

Мама заспокоює мене. Вона вірить, що я справлюся. Що треба завершити розпочате.

І коли я знову пробую — мені вдається.

Нарешті.

Подобається

#673 в Містика/Жахи
#1682 в Сучасна проза

Відредаговано: 29.04.2025