Анімейтінг

Кроки ехом роздавалися по великому мраморному залу, в центрі якого стояли з два десятка жіночих статуй, немов чорна змія між ними по гладкій поверхні підлоги скользив чорний поділ довгої сукні. 

Високий чоловік зупинився і зачаровано подивився спочатку на ідеальну фігуру жінки, потім на її розкішну, елегантну зачіску, і врешті на ідеальні черти обличчя. Вона знала, що за нею спостерігають, але не захотіла навіть глянути на незваного гостя. 

• -Анімейтінг, ти прекрасна, як завжди!
• - Темний, а ти не розучився брехати.
• - Чому ти так кажеш. Люба ти раниш мене в серце без ножа.
• - Можливо я б і повірила тобі, а би не знала, що твоє серце такеж холодне як камінь в моїх грудях.
• -Жінка посміхнулася.- Мені стало відомо, що ти упустив спостерігача і тепер мій головний ворог на волі.
• - Анімейтінг, я не стану перед тобою виправдовуватися. Ти ж знаєш, я пропонував знищити ворога ще тоді, коли ми вважали її просто Тінню.
• - Ти ж знаєш, що не її смерть мені потрібна, а сили! Це навіть дивовижно...
• - Що саме?
• -Поєднання сил Спостерігача і Тіні звісно.
• - Я дістану їх для тебе.
• - Це добре. Головне аби вони не знали , що я стою за цією історією. Хай краще грішать на професора.
• - О чудові статуї. Це для виставки?- Темний вирішив змінити тему, так як відчував малесеньку симпатію до професора.- Я чув ти знову робиш виставку.
• - Так моє хобі ці статуї. За всі роки життя я зібрала чималу колекцію з жертв. Вони мені вітдали свою красу і молодість з життям, а я їм вічність...
• - В формі статуї?
• - За все потрібно платити. Тут зібрані самі удачні екземпляри.Хочеш побачити най улюбленіший?
• Анімейтінг не стала чекати відповіді, а просто розвернулася на місці і пройшла до потрібної статуї. Та була ніби жива, здавалося ось через секунду звільниться від підставки, що якимось дивом тримає  її , і піде по своїм справам.
• - О я бачу тебе зацікавила ця. Це остання. Скільки я проморочилася з нею. Раніше я залишала їх на дні для  риб, але один випадок зробив так, що тепер є не вбивця, а митець. Подивися на неї. Останні краплі життя покинули її пів року назад. Я довго шукала таку, як вона. З гіпнозом довелося повозиться і тут в перше все вийшло з планками, тому зберігається відчуття того ніби вона стоїть на краю, зараз зірветься в низ до темної безодні. Її руки розправлені немов крила. Права нога припіднята для останнього кроку.
•  -Це дивовижно, але як ти дістаєш їх з води? Тобі ж не можна ...
• - Завжди є кому заплатити за брудну роботу. Завжди. Ти здається хотів супроводити мене в театр сьогодні?
• - Так. Тому я тут.
•