Живий

Ада раділа , що вона просто дух. Погоні тривала вже пів години . Їй це вже набридло, але кодекс спостерігача забороняв радикальні дії, звісно вона може викрутитися, просто не хоче накликати біду на свою голову. Хоч від інших спостерігачів давно не було ніяких звісток, а вищих вона не бачила жодного  разу.

Віктор відчував не бачений прилив сил, кожен його м'яз зміцнів, розвився. Адреналін бурними потоками носився по організму. Чоловік змінився зовні і внутрішньо. Він не звертав уваги на механізми,які діяли в середині нього періодично посилаючи імпульси стимулюючи роботу всього організму. На його щастя болю він не відчував зовсім. Його розум не був повністю йому підвладним.  Дивні сигнали вели його до цілі. Дівчинка на плечі тихо дихала, вона прокинулася, страх чи якийсь інстинкт говорив їй " Краще не рухатися, він зтомиться і відпустить".

Сигнал на якусь мить зник тому Віктор зупинився, біль накрив його хвилею.

-Ти нова іграшка професора?

-Ти хто?

- Спостерігач.

-Цікаво, але не дуже мені треба кудись. Боляче...Чому так Боляче?

-Халатність професора. Тому боляче. Дивно інше...Ти ще живий.

- Так...але хто я?

- Якщо ти хочеш я допоможу.- Ада наблизилася до Віктора, на те що з ним зробив професор було страшно дивитися, він був схожий на орка.Його тіло було покрито товстими рубцями.- Не бійся, я допоможу, а ти взамін вітдаси мені дівчинку.

- Якщо допоможеш віддам.

- Клянуся.

Спостерігач легеньку доторкнулася до Віктора. З її руки пішло тепло, а потім заспокійливий холод.

Він зрозумів яким дурнем був в минулому, шкода минулого не змінити. Але переміни в ньому відбулися, того Віктора вже не має, вижив інший і він справді переможець. До його обличчя доторкнулася маленька долоня дівчинки.

- Я зрозуміла, Провидиця,  ти зробила свій вибір. Вас будуть чекати в безпечному місці. Поспішіть...хтось наближається.Віктор бережи її.

Тінь прошмигнула за спиною Ади.

- Привіт. Давно тебе не бачив. Скільки років пройшло?

- Достатньо аби я забула тебе і твій фальшивий голос.

- Ти як завжди привітна.

- Те що я дух не означає ,що ти можеш дихати мені в потилицю.

- Я можу робити , що хочу і коли цього побажаю.

- Ну тоді я піду, а ти тут розважайся.

- Ні я буду розважатися з тобою.

- Я в злочині ігри не граю. Скажи мені одне навіщо тобі Провидиця? Вона ще не вступила в силу.

- Вона мені не потрібна. Провидиця і піддослідний цікавлять інших людей. Мені цікава лиш ти...

- А конкретніше моя сила?

- Не будь жорстокою.

Поруч з ними з'явилися блакитні вогники, вони завмерли на деякій від них відстані.

- А от і глядачі. Може покажеш свої здібності чи ти в край облінилася?

- В край...

- О ще глядачі.- Темний вказав на місце куди щойно перемістилися Джейн з Доною.

- Добре... Я покажу тобі частину своєї сили. Дона, дістань мені маріонетку.

Дона ні трохи не знітившись відкрила свою сумочки, так ніби там справді є маріонетки, під здивований погляд Джейн, вона справді дістала з неї...Як ви гадаєте що? Правильно! Маріонетку в людський зріст в темному плащі.

Пару хвилин не відбувалося нічого, потім Ада зникла, маріонетки заворушилася.

- Головне не вмішуйтеся. - Темний поглянув на глядачів на його обличчі грала лукава посмішка.

- Та ні ми краще тут постоїмо, правда тітко.

- Правда...