Темрява

З кухні долинали дивні звуки. Дуже дивні. Я побачила майбутню Володарку тіней, вона саме підійшла до кухонних дверей.

- Мама, ти в порядку? З тобою все добре?

Будучи на її місці, я чесно не знаю щоб зробила, так я можу стверджувати про те, що двері б не відкрила б, бо це глупої, але на кухні була мама.О Боже як давно я не бачила своєї мами, іноді мені здається, а чому здається,  я справді  забуваю її. Тримайся за маленькі ниточки спогадів з останніх сил. Одного разу Дона мені сказала " Тобі було б краще аби ти не трималася за своє минуле, аби ти забула її." . Не було б, повірте не було б, помятаючи свою маму, я перш за все пам'ятаю хто я така. Ада це не моє справжнє ім'я,  моє ім'я...

Вона зараз відкриє двері. Боже, чому завжди так. 

Я минула в перед, трохи відштовхнуло дівчину від дверей, Тіньовика не відреагував на мене, пройшла приз двері, ну як я хотіла пройти, одна моя половина вже була на кухні, як я побачила "маму" Ади . Вона змінилася, спочатку шкіра на обличчі і руках просто вібрувала, а потім різко видовжилася шия, гарненький фартушок був у краплина крові. Не дочекавшись поки відбудуться ще якісь зміни , я рванулася назад. Ада завмерла біля дверей. Не знаю як мені вдалося схопити її за руку і потягнули назад в безпечне місце, коли ми поробігали приз двері, що ведуть в підвалі, з трудова почалися також не менш дивні звуки, але нам не прийшлося туди іти аби побачити хто там.Чудово правда? Колись то був красивий чоловік, Ада на нього схожа, я помітила це коли пригиналася від його видовженої руки, хоч я і дух, але щось в цьому світі робить мене більш матеріальної чим завжди, на щось він мені схожий. Тіньовик прикрий очі Аді , він вів її коридором сам, аби вона не бачила, що трапилося з її рідними. 

Біля дверей своєї кімнати вона різко зупинилася .

-Я хочу їх побачити?

Тіньовик відкрив її очі. Але мені не було цікаво дивитися, як Володарка роздеруть, тому я відкрила двері і впихнула їх до кімнати, швидко закрила двері. Моє тіло стало ще матеріальнішим, відчуття було таке ніби я в світі Тіней. Поки на мене не молився шквал звинувачень я виправдала свої дії.

- Ада, заспокойся, якщо хочеш побачити то подивися моїми очима. Я піду туди. Мене не вб'ють, але якщо таки вб'ють то в майбутньому поперед мене про це.

Так нових відчуттів не з'явилося,  ззначить жити буду. Дивно коли твоя зброя ще не твоя. Мені стало сумно і я вийшла в коридор, він був світловим чим перед цим. Дві істоти з неймовірно вираженими кінцівками і скаліченими обличчями, на довгих шлях, заважаючи один одному, коли коридором, на моє щастя вони не помітили мене і направилися до кімнати, що раніше була кімнати Ади. Ага здивувалася, я також. По моїй шкірі пробігла знайоме відчуття, глянувши на себе зрозуміла чому, на мені був тіньовик плащ. Він перейшов до мене моментально.

Ада стояла біля вікна, вона була готова покинути будинок.

- Я не буду запитувати хто ти. Я не буду запитувати чому Тіньовик захищає і тебе. Скажи єдине є хоч якийсь шанс на те, що то не мої батьки.

-Є і дуже великі. - Я не збрихала їй, як можна брехати тій від кого залежить твоє майбутнє життя.

- Я врятує їх, маю це зробити . Знайду спосіб б.- Вона відкрила вікно, стала на підвіконні.- Порозважаємося як зможемо?

- Так!

Погоня тривала вже декілька годин, монстри виявилися прудкими.

Спостерігач пливла в повітрі поруч з Володаркою, вона покинула свою фізичну форму, так було зручніше тікати. По дорозі прийшлося підібрати жінку з дитиною, вони бігли з протилежної вулиці, куди хотіли звернути наші втікачі. Там також були монстри. По словами жінки вони були ще страшніші за наших монстрів.

Ада бігла в перед , поділ її плащ розвивався. В далечі показалося суцільна темрява. 

-Як тебе звати? - Ада глянув на жінку, на вічливість не було часу.- Нам треба пройти через ту темряву, це безпечніше чим чекати на тих монстрів. 

- Моя мама на розмовляє. В неї погано з слухом, нажаль вона родилася такою. - Дівчинка говорила рішуче при цьому тримаючи маму за руку з такою ніжністю.- Мене звати Міям, маму Міамі. Ми хочемо жити і підемо за тобою.

- Добре, ти сміливо дівчина, я візьму тебе за руку, а мамі скажи аби вона тримала мене за плече і не відпускала ні за що. 

- Добре.

Дівчинка доторкнулася до щоки матері, передаючи їй інформацію. Таке можливо тільки в дуже рідних людей.

Тіньовик матеріалізував маленький фонарик, він з'явився в кишені плащу.

" Дай його дівчинку, хай скористається коли буде дуже страшно." 

Йти через темряву було складно вона здавалася густою і липкою. Міям міцно тримала за руку Аду, раптово Володарка відчула, що рука Міамі сковзнула з її плеща, і зразу повернулася назад, але була холодною , як крижина.

Спостерігач Ада, легким дотиком до плече своєї тески зупинила їх рух. Чомусь Володарка не бачила нічого на шляху, а от  Спостерігача бачила добре. 

- Міям, засвітиш фонарик, коли скажу. -

Дівчинка злегка кивнула. - Тіньовик, я знаю що я зараз не співпрацює з тобою, але можеш допомогти ? Тільки ти можеш, зараз материлізувати Місячний серп, і тільки він розумне цю темряву.

Ада, та що Володарка, спочатку образилася на те, що з її зброєю радяться, а з нею ні, але сперечатися не стала. 

Все відбулося швидко, що маленький ліфонарик не пригодився, Спостерігач стала матеріальною, в її руках з'явився довгий посох з серпом молодого місяця на вершині. Світло від серп осліпило всіх, темрява розвіялася. Виявилося, що до плече Ади прицепилася потвора, яка відвалилася під дією світла. Жінка лежала не притомна за декілька кроків від них, з її тіла вилітала темрява в формі темних мушок. Все навколо стало дуже світлим.

" Чомусь мені це нагадує світ Тіней, там так багато світла, як тепер тут". Подумала наш спостерігач перед тим як все закружляло перед очима, хтось витягував її з цього світу назад в її рідний, а вона так хотіла дізнатися, що відбувалося тут і де взагалі це місце.