Ада

  Не думала, що повернутися додому, після довгих років навчання, буде так просто. Мама залишилася мамою, а тато-тато. Наш красивий світлий будинок, маленький сад, тиха вулиця все було те саме. Таке враження, що не було ніякої загрози життю. Мені дуже хотілося показати мамі мій плащ, але  на жаль цього не можна було робити. 

Той ранок почався так само як і попередні мої ранки дома. Мама готували сніданок, я спала поки мене не звали до столу. Потрібно було відпочити після навчання, підчас якого сон був превілегією. Сьогодні щось розбудило мене раніше. Холодний дотик до щоки. Ледь відкривши очі, провела рукою над головою, там щось лежало холодне. Я довго дивилася на білого змія в своїй такі, він дивився на мене. Сіла в ліжку, вільною рукою потерла очі.

-Чому так рано розбудив.

Змій подивився на мене з укором.

-Сонце і сусіди ...

Зовсім забуваю щось зробити з вікном. Батьки виділили мені свою кімнату після повернення, моя попередня виходила вікном до дороги, а їхня в сад. Так було безпечніше. Але як на зло сусідка, яка до цього рідко бувала на своєму задньому дворі, тепер здавалося жила там, а так як у нас не прийнято закривати вікна чимось крім жалюзів, ціни на які були захисними, а про огорожі взагалі не йшло мови, двори розділилися умовною лінією шириною в один метр, зазвичай її використовували як пішохідну зону. Чомусь до повернення мало хто користувався нашою лінією, а тепер крім сусідки за день там могло пройти добрий десяток людей.

Провідавши мамі на  ккухні, озброїлася молотком і спеціальними дерев'яними планочками, аби хоч трохи закрити кругозір постороннім. Тіньовик заліз в невелику банку в якій спокійно дрімав поки я працювала.

-Привіт чи відкриватиметься вікно.- Прогриміла мені змія, глянувши на мене своїми чорними бусинами  очей.

Провіривши , що обидві половини гарно відкриваються, вирішила занести інструмент в гараж. Змій піднявся по моїй руці і ліг на плече. 

Вийшовши в коридор зрозуміла, що так і не прийняла табличка на дверях. На дверях теперішньої моєї кімнати ще досі висіла табличка моїх батьків " Джон і Аліна Вуд. Щоб зайти постукай і чекай" така серйозна надписи була зроблена цвітними олівцями. На сусідній двері була моя табличка, також кольорова " Ада Вуд. Стукайте і заходите тільки в гарному настрої." 

Чомусь мені захотілося зайти до моєї старої кімнати. Обстановка в ній змінилася, батьки зробили ремонт і перенесли сюди свої меблі. З далеку я побачила, що подорожі іде старий сусід.

І тут я знову побачила її дівчину з сну. Вона стояла і просто спостерігала за мною. Тіньовик не реагував на неї ніяк.

-Ти що не бачиш її?- Спочатку я звернулася до Тіньовика, він не відреагував, тоді я звернулася до неї.-Ти хто?

-Ми ніби вже з тобою про це говорили.- Вона простягнула руку і доторкнулася до Тіньовика.

-Я не знаю, що коїться у вашому світі, але тобі краще обиратися Тіньовиком. Я відчуваю зло.

- Мама!- Я не стала чекати пояснення про зло, вибігли з кімнати, Тіньовик став планом на моїх плечах.

 Не легка робота Спостерігача. Всі ці підопічні, подорожі між світами, та що я кажу мені це подобається до дрожі в душі. Глянувши через вікно , побачила як чоловік заходить в двір до Ади він намить завмер , від нього відхилилася хмара темних цяток, ніби попіл розсіяний вітром, вони зробили коло навколо нього і знову увійшли в його тіло. Дивні ці люди, в них таке коїться, а вони навіть огорожі не ставлять, я б уже рів викопала б навколо дому.  Пройшовши крізь двері, звернула увагу на квітні таблички з дивними написами, дивні вони тим , що надписи на них були зроблені ірогліфами схожими на ірогліфи з моєї книги Тіней, я так і не вивчила їх значення.