Через вікно лилося світло, Дона сиділа в м’якому кріслі, тримаючи свою чималу, чорну сумку. Вона була спокійна, не зважаючи на те, що вже майже дві години відповідала на безглузді запитання.
-Дона, ви така спокійна, зовсім не переживаєте за свою племінницю?
-Чому мені за неї переживати? – Дона лукаво посміхнулася, в свої роки вона виглядала дуже молодо. Чоловік, що сидів на проти неї за високим , письмовим столом поправив краватку, окуляри і щось швидко записав в нотатник. – Хай переживають ті хто стане на її шляху.
На столі задзвонив телефон .
-Ґерус слухає . – Обличчя чоловіка не виражало жодних емоцій, Дону це розсмішило, вона згадала свого першого чоловіка, як давно то було .- Так вона тут, я проведу її до кімнати відпочинку.
- Ви мене дивуєте?- Дона хіхікнула і поправила прядку волосся, що вибилася з її зачіски.
- Чим?- Знову жодних емоцій
- У вас на столі стоїть комп’ютер одної з останніх моделей цього року, ваш мобільний також тільки з конвейору, а ви користуєтесь записниками і телефонами, які старші за вас.
- Ви розбираєтеся в техніці?
- Я ні…племінниця розбирається.
В двері постукали. Не дочекавшись дозволу увійти до кімнати протиснувся Олег.
-Я проведу нашу гостю до кімнати відпочинку .- Олег зверхньо поглянув на чоловіка, що під поглядом вжався в крісло, але і зараз не виказував жодних емоцій .- Я тільки що був у Лани отримав дозвіл.
-Робіть, що хочете. В мене своїх справ вистачає . – Засвітився монітор комп’ютера і під маскою спокою і байдужості, пробігла нотка задоволення .- Олег, мені потрібні будуть звіти за минулий місяць.
Олег іронічно усміхнувся і ввічливо подав руку Доні, та про сканувала його холодним поглядом зелених очей, але все таки подала руку, коли вона вийшла з кімнати Ґерус зітхнув з полегшенням, його не впізнали. В коридорі почувся легкий цокіт Дониних каблуків і через мить вона виникла знову в дверному пройомі .
-Ґерус, правильно? Не забудь провідати бабусю, а то вона мені всі вуха прожувала, вона чекає на тебе кожен день . Тобі нагадати адрес?
-Ні я пам’ятаю його…
-От і добре .- Дона збиралася піти, але дещо згадала, при цьому почервонівши, як школярка. – Можна тебе попросити полий квіти у мене в саду, тобі не буде тяжко, а то від Ади дістанеться потім не тільки мені.
Широкий коридор був гарно освітлений, по обох боках тягнулися двері.
-Чудова у вас сумка, Дона . – Олег посміхався
-Чудова в тебе сумка .- Дона також посміхнулася. – Так буде правильніше.
-Я виявив повагу…
-Не говори мені про вік .- Жінка різко зупинилася і взяла Олега під руку. – Я знаю твою таємницю…
-Таємниці є в усіх. Я правий?
-Так ти правий.