В кімнаті панувала темрява і холод, по обидві сторони проходу стояли високі стелажі з незрозумілим мотлохом , зайшовши з вулиці тут можна не слабо розбити голову об якийсь з гострих кутів.
-Ой…Чому тут так темно… Ми точно прийшли в потрібне місце?
-Так. Я обіцяв тобі знайомство з професором.
-О я давно вже чув про великі діяння…
-Від кого? Ми зупинимо ці розмови.
-О не переживайте…Про вас і професора знають дуже мало людей. Я ваш фанат…
-Обережно…А то голову розіб’єш.
-Професор дасть мені автограф?Я взяв з собою блокнот і ручку…
-Дасть…
-А я точно зможу вступити до вашої організації?
-О не переживай ти послужиш нам. Стій тут.
Хоч очі й мали звикнути до темряви, але нічого не було видно. Холод пробирав до кісток. «В мене є ціль я доб’юся свого, не просто ж моє ім’я значить переможець». Віктор на якусь мить пожалів про те, що прийшов сюди. З дальнього кутку почувся шум і скрип.
-Темний, ти приніс матеріал?
Віктора різко штовхнули в спину, він втратив рівновагу і впав, в очах потемніло.
-Темний, мені потрібні живі піддослідні…Живі!!!Ти розумієш це чи ні?!
-Він ще живий. І не підвищуйте на мене голос, професор. Я не один з ваших лаборантів…
-Я дурень перевів усіх своїх лаборантів, а таких відданих зараз не знайти . – Професор сумно покачав головою .- Що за часи?
-Не сумуй, Мейн, дурнів ще повно.
-Це правда. Тягни тіло в лабораторію. Я хочу ще пообідати. Ти їв нові сандвічі в кафе на повороті?
-Я взагалі не розумію, як ви їсте ту гидотну.
Віктор намагався піднятися, але всі спроби були даремні, тіло стало таким важким, очі закривалися, різкий удар в бік, але навіть голос пропав. « Невдаха ще з дитинства, чому я думав, що мене до себе візьмуть такі круті люди…»
Свідомість то провалювалася в чорну порожнечу, то різко поверталася. Звук якогось інструменту, ніби болгарка, різкий біль, провал, обличчя високого брюнета, що привів його сюди і ще якогось не високого чоловіка в окулярах, різнокольорові спалахи і знову темрява. Темрява, що дарує забуття, втамовує біль. Світло осліпило його, біль розлився по всьому тілу.
-Спокійно ВБНТ99.- Віктор зрозумів, що зверталися саме до нього . – Зараз уведу тобі знеболюючі…Ми ж не тварини так знущатися з людей…
-Дивно. – Озвався високий брюнет .- Минулі ваші піддослідні болю не відчували і що значить ВБНТ99?
-То й значить Вдосконалена Бомба Нова Технологія, а 99 номер спроби. Ясно? – Професор кинув червоне яблуко Темному, той впіймав його не напрягаючись. – Їж яблука в них є залізо, а не будеш я тобі вживлю в твій організм пару нових запчастин в мене є дещо.
-О ні я краще яблука. В мене ідеальне тіло і воно в запасних деталях не має потреби.
-Ти ще хочеш бути дитиною ночі?
-Я й так дитина ночі. До того ваші піддослідні після процедур стають страшні.
-Знаю, але я не пластичний хірург, а злий геній. Ти дуже блідий.
-Дякую за ваш комплімент. Мені час Анімейтінг чекає на мене…
-Ви йдете обідати?
-Так..
-О я з вами…
-Я цей не помре?- В темних очах брюнета засяяли вогники .- Хоч дурнів і повно, але цей рідкісний.
-Нічого йому не буде, підключу до апарата, хай деталі підзарядяться, а якщо і помре, я ще й некромант…
-Давайте без подробиць.
-Ок. Ходімо.
Світло погасло, кроки чоловіків ехом роздавалися по кімнаті і відбивалися у з каліченому мозку хлопця. Біль потрохи витісняв спогади Віктора. В один момент наступила байдужість. Він став ніким .