Розділ 22.Контакт(продовження)

Слова Морозова ніби розірвали повітря.

Анна застигла.

— Ні…

Але глибоко всередині вона вже знала:

він не бреше.

Монітори навколо почали миготіти хаотичніше.

На екранах з’являлись її медичні дані.

Пульс.

Нейронна активність.

Синхронізація.

І всюди — одне й те саме позначення:

CORE LINK: ACTIVE

Нікіта повільно відступив від панелі.

— Боже…

Лука різко подивився на Морозова.

— Що ти з нею зробив?

Морозов відповів абсолютно спокійно:

— Те, що було необхідно.

Анна відчула новий спалах болю.

Різкий.

Пекучий.

І раптом лабораторія зникла.

Перед очима виник інший спогад.

Темна операційна.

Вона лежить на металевому столі.

Їй страшно.

Вона плаче.

А Морозов стоїть поруч.

Молодший.

Але такий самий холодний.

«Підключення ядра стабільне.»

«Суб’єкт A-13 готовий.»

Анна різко скрикнула й повернулась у реальність.

Лука підхопив її.

— Анно!

Її очі були повні жаху.

— Вони… вони підключили мене до системи ще тоді…

Вероніка тихо прошепотіла:

— Господи…

Морозов дивився на неї майже з гордістю.

— Ви були єдиною, хто вижив після інтеграції.

Влад стиснув кулаки так сильно, що побіліли пальці.

— Ти перетворив дитину на експеримент.

— Я створив майбутнє.

Даша різко підняла автомат.

— Ще слово — і твого майбутнього не стане.

Раптом Анна знову здригнулась.

Шум повернувся.

Сильніший.

Тепер вона чула не лише охоронців Ехо.

Вона чула весь вузол.

Системи.

Сигнали.

Замки.

Камери.

Наче підземний комплекс став частиною її нервової системи.

Вона задихнулась.

— Я… чую все…

Нікіта зблід.

— Її зв’язок із CORE посилюється.

Лука подивився на нього.

— Це можна зупинити?!

Тиша.

І саме ця тиша сказала більше за слова.

Морозов повільно підійшов ще ближче.

— Вам не потрібно боятись цього, Анно.

— Замовкни…

— Ви сильніша за будь-кого тут.

Пауза.

— Ви можете контролювати систему.

Анна раптом відчула, як сирена стихає.

Сама.

Світло стабілізується.

Монітори вирівнюються.

Усе навколо реагувало на неї.

І це налякало її сильніше за смерть.

Лука помітив зміну першим.

— Анно…

Вона повільно подивилась на свої руки.

Тремтіння зникло.

А разом із ним — частина емоцій.

Наче Ехо починало приглушувати їх.

Ні.

Не емоції.

Людяність.

— Не слухай його, — твердо сказав Лука.

Вона перевела погляд на нього.

І саме його голос знову пробився крізь шум.

Теплий.

Живий.

Справжній.

Анна різко вдихнула.

І сирени знову загорлали.

Наче система втратила контроль.

Морозов уперше насупився.

— Неможливо…

Вероніка тихо усміхнулась.

— Любов. Пам’ятаєш таке слово?

Влад коротко глянув на неї.

— Ти зараз серйозно?

— Абсолютно.

Нікіта раптом закричав:

— CORE перевантажується через конфлікт сигналів!

Даша озирнулась.

— Тобто?

— Система не може одночасно підкорити Анну й стабілізувати вузол!

Влад різко зрозумів.

— Тому Морозов хоче прибрати Луку.

Лука холодно подивився на Морозова.

— Боїшся програти звичайним почуттям?

Морозов мовчав.

І це було найкращою відповіддю.

Підлога раптом здригнулась.

Сильно.

Зі стелі посипався пил.

У глибині комплексу щось вибухнуло.

А на головному екрані з’явився новий напис:

CORE INSTABILITY: 71%

Вероніка різко зблідла.

— Якщо дійде до ста…

Пауза.

— Тут усе вибухне.

Анна повільно підняла очі.

І вперше за весь час її голос прозвучав дивно спокійно.

— Тоді я повинна сама зупинити Ехо.