Розділ 22.Контакт(продовження)

Морозов ішов повільно.

Без охорони.

Без зброї.

Наче йому взагалі не було чого боятись.

Синє аварійне світло ковзало по його темному пальту, роблячи обличчя ще холоднішим.

Анна не могла відвести від нього погляду.

Бо саме цей голос роками жив у її кошмарах.

Навіть коли вона не пам’ятала його обличчя.

Лука миттєво став перед нею.

— Не підходь ближче.

Морозов зупинився.

Спокійний.

Майже байдужий.

— Ви справді думаєте, що ще можете щось змінити?

Влад різко підняв пістолет.

— Я можу змінити дуже багато одним пострілом.

Морозов ледь усміхнувся.

— Ні, Влад. Не можете.

Пауза.

— Ви занадто емоційний.

Даша тихо прошепотіла:

— Я вже ненавиджу його більше за всіх наших попередніх психопатів.

Нікіта нервово ковтнув.

— У мене погане відчуття.

Вероніка холодно відповіла:

— Правильно. Бо він завжди прораховує людей наперед.

Морозов дивився лише на Анну.

Наче інших тут не існувало.

— Ви виросли сильнішою, ніж я очікував.

Анна відчула огиду.

— Ти не маєш права говорити зі мною так.

— Чому ж?

Він зробив ще один крок.

— Я створив вас.

Лука рвонувся вперед миттєво.

І втиснув дуло пістолета Морозову просто в груди.

— Ще одне слово — і я тебе вб’ю.

Тиша стала крижаною.

Але Морозов навіть не здригнувся.

— Ось вона, — тихо сказав він. — Причина збою.

Його погляд ковзнув до Луки.

— Людська прив’язаність.

Анна відчула, як шум у голові знову посилюється.

«Усунути конфлікт.»

«Усунути джерело.»

Вона різко притиснула руки до скронь.

— Перестань…

Морозов спокійно дивився на неї.

— Ви чуєте систему, бо вона — частина вас.

— НІ!

Її крик луною вдарив по лабораторії.

І в ту ж секунду сталося неможливе.

Усі охоронці Ехо одночасно завмерли.

Повністю.

Наче хтось вимкнув їх одним імпульсом.

Нікіта ошелешено витріщився.

— Це… це вона зробила?

Вероніка повільно видихнула:

— Анна щойно втрутилась у сигнал.

Морозов уперше змінився в обличчі.

Лише трохи.

Але цього вистачило.

Він не очікував такого.

Анна сама не розуміла, що сталося.

Вона просто хотіла, щоб голоси замовкли.

І вони… послухались.

Лука подивився на неї майже з тривогою.

— Анно…

Вона важко дихала.

Її очі блищали від страху.

— Я не хотіла…

Морозов зробив ще один крок.

І тепер у його голосі з’явилось щось нове.

Захоплення.

— Неймовірно.

Влад холодно кинув:

— Не смій дивитись на неї так.

— Ви навіть не уявляєте, ким можете стати, — тихо сказав Морозов Анні.

Вона повільно похитала головою.

— Я не хочу бути частиною цього.

— Це не має значення.

Пауза.

— Ехо вже всередині вас.

Нікіта раптом закричав від панелі:

— У нас проблема!

Даша різко озирнулась.

— Знову?!

— CORE перевантажується!

На моніторах почали миготіти попередження.

CRITICAL INSTABILITY

NEURAL OVERLOAD

SYNCHRONIZATION COLLAPSE

Вероніка зблідла.

— Якщо ядро зірветься…

Влад закінчив замість неї:

— Вузол піде під землю разом із нами.

Морозов спокійно подивився на аварійні сигнали.

Наче це його зовсім не хвилювало.

— Ви все ще не розумієте.

Анна подивилась на нього крізь шум у голові.

— Чого?

Він повільно усміхнувся.

І ці слова прозвучали страшніше за сирени.

— CORE — це не машина.

Пауза.

— Це ви.